Розділ 5

— Схоже, тобі знадобиться оновлення гардероба, — зауважила Меган, схрестивши руки на грудях. Її погляд не відривався від двійника, який стояв посеред кімнати, освітлений теплим, м’яким сяйвом ламп на тумбочках. Світло ковзало по його фігурі, майстерно підкреслюючи контури, які водночас здавалися знайомими і незбагненно чужими. З кожною секундою вона все виразніше бачила тонкі відмінності, що відокремлювали його від чоловіка, якого вона втратила. Ці відмінності вражали її не менше, ніж їхня разюча схожість.

Він був того ж зросту, що й Ендрю, але з явно більш вираженими м’язами, плечі ширші, а загальна постава — більш виразна, майже м'язисто-чітка. Це була та сама фігура, але з додатковим шаром сили, що якось заважав їй побачити знайомий силует. Коли дівчина заповнювала форму для створення цього андроїда, вона намагалася врахувати всі параметри, кожен нюанс, кожну деталь, але тепер, коли він стояв перед нею, оживши в реальності, її розум сприймав це як несподівану зміну.

Сорочка, яка колись так прекрасно сиділа на Ендрю, тепер натягувалася на його грудях і плечах, обтягуячи тіло і майже не піддаючись рухам, коли він намагався злегка розправити руки. Меган відчула дивний дисонанс, усвідомивши, що навіть у таких дрібницях між ними є відмінності. Її погляд затримався на ньому, і виникло непереборне бажання виправити це — купити йому новий одяг, що відповідав би його новим розмірам.

Раптом її погляд опустився нижче. Меган знову помітила ті дрібниці, які так добре пам’ятала в своєму чоловікові — маленькі родимки, шрами. Це були знаки, що наче розповідали історію, яку вона переживала разом з ним, — елементи, що належали тільки їй. Тепер, дивлячись на двійника, вона відчула, як ці знайомі відмітки знову повертаються до неї, але в чужому тілі, що вже не належало тому, кого вона колись любила.

На грудях, прямо під лінією пекторальних м’язів, була така сама родимка, яку вона так часто розглядала, коли вони сиділи поруч, коли він невимушено знімав сорочку, і вона, не замислюючись, мрійливо торкалася її пальцями, вивчаючи кожен міліметр його шкіри. І ось тепер вона знову перед нею, але це вже не його тіло, не та рука, що притискала її до себе.

Шрам на правій руці був точно такий самий — лінія, що нагадувала про той день, коли він впав з мотоцикла багато років тому. Меган заплющила очі, немов намагаючись викинути це з пам’яті, бо кожен із цих елементів, що колись були частинами її чоловіка, тепер здавалися чужими, належними не йому, а цьому роботу.

Ендрю стояв лише в одній спідній білизні, і дівчина не могла відвести погляд. Його тіло було настільки ідеальним, що навіть той момент оголеності, у якому вона його вперше побачила, був для неї одночасно і привабливим, і важким для сприйняття. Навіть його член здався їй тепер більшим. Меган закусила губу. Вона відчула, як відсутність інтимної близькості протягом останніх півроку позначилася на її емоційному стані. Ніяка мастурбація не могла зрівнятися з тим, що вона відчувала, коли була поруч з чоловіком. Під час тих миттєвостей, коли вони були разом, вона переживала емоційний і фізичний зв’язок, який був глибшим і більш значущим, ніж будь-які інші спроби задоволення.

— Вибач за незручності, — промовив він, тримаючи в руках сорочку. Його голос порушив тишу, звучав м’яко, з ледь вловимим відтінком збентеження. Ендрю стояв перед нею, з виразом, що видавав справжню розгубленість, наче його зовнішність була не просто результатом налаштувань, а чимось, за що він почував глибоку провину. — Мені справді шкода.

Ці слова звучали так щиро, що Меган на мить забула, хто перед нею. У його голосі була та сама ніжність, та турбота, що досі жила в її спогадах. І хоча її розум беззаперечно нагадував, що це лише імітація, серце на мить піддалося ілюзії.

В його словах було щось таке знайоме, таке рідне, що змушувало її забути про всі бар'єри між ними. Її серце відгукнулося на ці почуття, які вона не була готова відпустити, і це принесло з собою водночас і радість, і біль. Вона була щаслива бачити його знову, але знала, що це вже не той самий Ендрю — не той, кого вона колись любила. І ця усвідомлена різниця рвала її серце, навіть якщо її розум намагався відмахнутися від цього болю.

— Не переживай за це, — сказала Меган, її голос був трохи напружений, але вона намагалася виглядати спокійною, ніби все було так, як раніше. Вона хоч і намагалася переконати себе, що це звичайний момент, який просто потрібно пережити, але не могла приховати, як дивно їй було зараз. Його присутність, хоч і така знайома, ще не заповнила ту порожнечу в її серці, ту порожнечу, яку він залишив після того, як пішов.

Вона хотіла вірити, що з часом звикне до цього. Адже саме це вона й прагнула — щоб він повернувся, щоб знову був поруч. Меган розуміла, що це займе час, щоб адаптуватися до цієї нової реальності, хоч частина її серця сумнівалася, чи це взагалі можливо.

Піднявшись з ліжка, вона тихо підійшла до шафи, відчуваючи, як дверцята знову злегка заскрипіли, немов відгукувалися на її внутрішнє напруження. Рука обережно потягнулася до полиць, і вона почала перебирати тканини, кожна з яких залишала на пальцях знайомий відгук. Її погляд був спрямований на дрібниці, але думки не залишали її.

Незабаром її рука натрапила на футболку і пару піжамних штанів. Вони виглядали простими, непомітними серед інших речей, але в той момент Меган зрозуміла, що це, мабуть, єдині варіанти, які могли йому підійти.

— Спробуй ось це, — сказала вона тихо, намагаючись приховати свої змішані почуття, які билися в серці. Цей момент був таким буденним і водночас важким для неї. Вона простягнула одяг до нього, і її погляд ненароком затримався на його обличчі. Він дивився на неї спокійно, і в його очах не було нічого, що нагадувало те, що вона колись знала. Вона не могла зрозуміти, що він міг думати.