Розділ 4

Зранку Меган вийшла з душу, відчуваючи, як гаряча вода змиває втому і хоча б трохи знімає напругу, що переслідувала її останніми днями. Вода була ніби невидимою ковдрою, що дозволяла на мить відключитися від думок. Витерши рушником волосся, вона стала перед дзеркалом. Її погляд ковзнув по власному відображенню: бліда шкіра, темні кола під очима, що нагадували про безсонні ночі. Меган машинально провела пальцями по обличчю, намагаючись знайти в собі хоча б проблиск внутрішнього спокою.

Тишу перервав короткий, але настирливий звук сповіщення. Вона кинула погляд на телефон, що лежав на тумбочці біля ліжка. Повільно потягнувшись, розблокувала екран і побачила нове повідомлення. Її пальці застигли, а очі перечитували текст кілька разів, ніби сподіваючись, що слова зміняться.

“Шановна пані Скотт, ваше замовлення 356AI01 буде доставлено сьогодні після обіду. Будь ласка, будьте готові прийняти капсулу”.

Компанія. Її замовлення. Уже сьогодні.

У грудях розлився холодний клубок тривоги, наче всередині щось зім’ялося і перетворилося на важкий камінь. “Капсула? Уже сьогодні?” — промайнуло в голові. Її серце пришвидшилося, а дихання стало неглибоким. Поклавши телефон на стіл, вона вп’ялася поглядом у підлогу, відчуваючи, як думки розлітаються в усі боки. Сьогодні. Вона побачить його.

Меган змусила себе підняти очі. Квартира виглядала занедбаною: порожні чашки з засохлими кавовими слідами стояли на кухонному столі, зім’ятий одяг валявся на спинці дивана, кілька книжок лежали на підлозі, ніби вони втратили своє місце в її житті. Усе це було не просто безладом — це був відбиток її внутрішнього стану.

Ще кілька днів тому вона думала, що готова. Думала, що зможе підійти до цього спокійно, без емоцій. Але тепер... її збудження і тривога переплелися у щось незрозуміле. Вона перевела погляд на годинник. До обіду залишалося кілька годин. Зібравшись із силами, Меган почала прибирати. Її руки рухалися механічно: прибрати чашки, скласти книги, змахнути пил. Це було не стільки прибиранням, скільки спробою втекти від думок.

Дівчина стояла біля дзеркала у передпокої, нервово розгладжуючи складки на кофті. Її серце калатало, а долоні злегка спітніли. Нарешті пролунав дзвінок. Вона вдихнула на повні груди, намагаючись опанувати себе, і відчинила двері.

На порозі стояли двоє чоловіків у темно-синіх комбінезонах із логотипом компанії на грудях. Один із них тримав планшет, а інший стояв поруч із великим візком, на якому була встановлена масивна, блискуча капсула. Її срібляста поверхня відбивала світло ламп у коридорі, а блакитні світлодіодні смуги вздовж боків м’яко світилися.

— Пані Скотт? — запитав один із чоловіків, переглядаючи щось на планшеті.

— Так, це я, — відповіла Меган, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Ми доставили ваше замовлення, — продовжив він, простягаючи їй планшет. — Будь ласка, підтвердіть отримання. 

Меган машинально взяла планшет і поглянула на нього. На екрані висвітилася форма з її ім’ям і номером замовлення. Вона затримала подих і торкнулася сенсорної панелі. Її палець завмер, коли система зчитувала дані, а потім екран спалахнув зеленим, підтверджуючи ідентифікацію.

— Дякуємо. Ми зараз занесемо капсулу всередину, — сказав чоловік і кивнув своєму напарникові.

Меган відступила, даючи їм місце. Чоловік із візком доклав певних зусиль, аби проштовхнути капсулу через дверний отвір. Вона була більшою, ніж Меган очікувала, заввишки майже до стелі й злегка звуженою донизу. Її поверхня виглядала ідеально гладкою, а прозоре віконце посередині відкривало вигляд на те, що знаходилося всередині.

— Куди поставити? — запитав напарник, важко вдихаючи.

— Ем… сюди, у вітальню, — вказала Меган на вільний простір між диваном і столом.

Чоловіки обережно маневрували візком, щоб капсула пройшла вузьким коридором. Її гладка срібляста поверхня мерехтіла у світлі ламп, немовби оживаючи, а блакитні світлодіодні смуги по краях переливалися легким сяйвом. 

— Обережно, тут поріг, — кинув один із чоловіків, напружуючи плечі, щоб уникнути пошкоджень.

Меган відступила далі у вітальню, намагаючись звільнити більше місця. Її квартира, хоч і невелика, здавалася раптом тісною через присутність незнайомців і гігантського об’єкта, що тепер домінував у просторі. Чоловіки, врешті, встановили капсулу, вирівнявши її так, щоб вона стояла ідеально рівно.

— Готово, — сказав один із них, витираючи лоба. — Система активується автоматично після підключення до мережі. Ми зараз усе перевіримо.

Другий чоловік нахилився до капсули, під'єднуючи кабель до розетки. Як тільки це було зроблено, срібляста поверхня блиснула яскравішим світлом, а блакитні смуги почали пульсувати, наче капсула оживала. Прозоре віконце повільно заповнилося туманною парою, приховуючи те, що було всередині.

Меган стояла осторонь, стискаючи руки перед собою. Її серце калатало, і, здавалось, кожен звук у кімнаті відгукувався всередині неї. Вона ледь чула, як чоловіки обговорювали якісь технічні деталі, а її погляд був прикутий до капсули.

— На цьому все, — сказав чоловік із планшетом. — Щоб відкрити капсулу, дотримуйтесь інструкцій, які були надіслані вам у повідомленні. Якщо будуть питання, звертайтеся до нашої служби підтримки. —Він протягнув їй невеликий буклет.

— Дякую, — промовила вона, ледве стримуючи нервове тремтіння.

Коли двері зачинилися, тиша накрила кімнату, ніби поглинула всі звуки, залишивши тільки її і капсулу. Вона стояла в центрі, велична й загадкова, випромінюючи м’яке блакитне світло, яке розливалось по стінах, мов хвилі. Меган спостерігала за нею, відчуваючи, як у грудях наростає гул від швидких ударів серця.