1 частина зустріч

Лілія сиділа у кафе, нервово знімаючи підбори після співбесіди. Вона не могла позбутися відчуття, що чогось не вистачає, хоча вона була впевнена у своїх силах. Їй все ще здавалося, що вона могла б зробити більше, ніж просто бути однією з кандидаток на нову посаду дизайнера в компанії Дмитра.

— Я навіть не знаю, чому я так хвилювалася, — промовила Лілія, знімаючи підбори і ставлячи їх поряд із сумочкою. — Це було лише співбесіда.

Дмитро, який сидів навпроти, посміхнувся, дивлячись на неї з-під окулярів.
— Можливо, тому що це була не просто співбесіда. Ти справді талановита, Лілія, — сказав він, обережно додаючи: — Талант і вигляд — це те, що привертає увагу.

Лілія підняла на нього погляд, замріяно.
— Ви не могли б сказати просто "ти добре виглядала"? Трохи простіше.

Дмитро широко посміхнувся.
— Це я й мав на увазі. Талант і вигляд — це те, що привертає увагу, але твої ідеї — це те, що залишає враження.

Вона коротко кивнула, відчуваючи легку напругу в його словах. Їй не подобалося, як він міг бачити більше, ніж просто її роботу. Вона намагалася зберегти відстань, але кожне його слово пронизувало її, розв’язуючи внутрішні блоки.

Їхні погляди знову перетнулися, і Лілія відчула, як її серце забилося швидше.
— Дякую за комплімент, але я тут не для того, щоб отримувати їх, — сказала вона, спробувавши зробити голос впевненим.

— Я не звик говорити те, що не думаю. Якщо ти хочеш порад, я їх дам. Якщо ні — просто слухай, — відповів Дмитро, все більше наближаючись до неї.

Між ними почала виникати електрична напруга, яку вони обидва намагалися ігнорувати. Цей погляд… ці слова. Це все мало більше значення, ніж просто робоча зустріч