Глава 1

─ Вважаєте, він підходить для цієї справи, брате Вогню? ─ запитав брат Повітря, нервово поправляючи на голові великий чорний капюшон із прорізами для очей. ─ Мені він здається ненадійним. Його згубна пристрасть до алкоголю... чи не стане це на заваді?

За столом, освітленим лише тьмяним світлом самотньої свічки, сиділи троє — Вогонь, Повітря і Вода. Всі були в довгих чорних балахонах і однакових капюшонах. Розрізнити їх було неможливо. Вони впізнавали один одного лише за місцем за столом. У зал для зборів кожен заходив у різний час, і, вже одягнені в свої мантії, сідали по сторонах світу. Сьогодні брат Земля чомусь запізнювався.

─ А хто ще? У нас і вибору немає. Взагалі жодного, ─ відповів Вогонь. ─ «Німець» хоче бачити саме його і розмовляти буде лише з ним. Чи підходить він чи ні — не має значення.

У приміщенні було тепло, навіть задушливо, і довгі чорні одягання помітно нервували присутніх. Нарешті з’явився брат Земля. Він нахилив голову, щоб не зачепити ковпаком склепінчастої стелі, повільно відсунув своє крісло і сів за стіл.

─ Ситуація у нас жахлива. Час гаяти більше не можна. Ще трохи — і буде втрачено занадто багато. Вважаю, що почати треба негайно. Вже сьогодні ввечері відправляйте до нього кур’єра з завданням. Нехай виїжджає ранковим рейсом.

─ Чому така поспішність? Вчора було рано, а завтра вже пізно?! ─ здивовано вигукнув брат Вода. ─ Куди поспішати?

─ На іншому боці не все гаразд. З низки причин. Буквально кілька хвилин тому отримав інформацію — якщо не поспішимо, можемо запізнитися назавжди, ─ відповів Земля.

─ Тоді, якщо заперечень немає, починаємо, ─ рішуче промовив Повітря. У цей момент його високий капюшон злегка нахилився набік. ─ До речі, може, варто замінити цю архаїку на щось більш практичне, але з тими ж функціями? І провести електрику, бо при світлі свічки я ледь бачу.

Вогонь відповів із легким насмішкуватим тоном:

─ Не бачу в цьому сенсу. Традиції — це важливо. Завжди було так, і так буде й далі. З власного досвіду скажу — краще так. До того ж заощадимо на електриці, вона зараз не дешева.

Посмішки під капюшонами не було видно, але вона чітко звучала в його голосі.

─ За справу, браття! ─ промовив він.

─ За справу, браття! ─ повторив Земля, пересуваючись ближче до столу. Світло свічки створювало примарні тіні на їхніх чорних балахонах, ніби саме полум'я розмовляло з ними. У кімнаті запанувала тиша. Напруга огортала момент, відчувалася важливість завдання, яке могло змінити все. Але ніхто не був готовий до невдачі. Часу дійсно було мало.

─ Отже, він навіть не знає, що ми його обрали? ─ запитав брат Вода з нотками сумніву. Його голос був глибоким і хрипким, наче шепіт хвиль під час шторму. ─ Чи готовий він буде виконати це завдання? Може, хоча б попередимо його заздалегідь? Щоб підготувався.

Вогонь нахилив голову, і його капюшон майже торкнувся столу. Полум'я свічки спалахнуло трохи яскравіше, немов відгукуючись на його слова.

─ Часу на підготовку більше немає. І не ми його обирали. «Німець» хоче бачити саме його, без жодних попереджень чи натяків. Це категорична умова... ─ Вогонь на мить замовк, залишаючи фразу незакінченою. ─ Я не розумію, чому Німець обрав саме його. Але завдання не з важких, думаю, він впорається.

Земля грубо скрипнув кріслом і важко опустився назад.

─ І хто повезе йому інструкції? ─ запитав він, поглянувши на Повітря. ─ Ми не можемо відправити когось неперевіреного.

─ Кур’єр готовий. Він надійний, як завжди, ─ відповів Повітря, його голос був холодним, наче зимовий вітер. ─ Це буде той самий, що супроводжував попередні операції. Тихий, Олексій Петрович. Та ви його маєте пам’ятати. Він не задаватиме питань і не розповідатиме зайвого.

─ Тоді немає сенсу гаяти час, ─ твердо сказав Вогонь. ─ Якщо немає заперечень, передамо інструкції і почнемо.

─ І що скаже «Німець», коли побачить його? Не думаю, що він очікує на алкозалежного безхатченка, ─ задумливо запитав Вода. У його голосі тепер відчувалася цікавість.

Вогонь тихо засміявся — його сміх нагадував потріскування дров у вогнищі.

─ Скаже те, що завжди: «У кожного своя роль. Навіть у тих, хто заблукав».

Брати одночасно підвелися, їхні чорні балахони знову приховали фігури в тіні, залишаючи лише відчуття присутності. Світло свічки згасло, ніби сама природа боялася показати занадто багато.

─ Завтра все почнеться, ─ прошепотів Повітря, вже ховаючись у темряві.

─ За справу, браття, ─ повторив Земля з відтінком невідворотності.