Синтез фарб і сенсів.

У кожної творчої людини є момент, коли вона гордо промовляє: «Я все контролюю».

Це триває недовго. Бо варто з’явитися першій по-справжньому вдалій ідеї — і контроль тане, мов фарба на сонці. Починається зовсім інше. Починається магія.

На початку я намагалася рахувати свої картини — чесно, уважно, з тією відповідальністю, яку має людина, що думає: творчість можна приручити, наче кота. Але коти — істоти незалежні. Вони слухають лише себе. Так само й картини, тексти, історії. Вони не терплять кліток, списків і обмежень. Дехто скаже, що це випадковість, але я все ще підозрюю у всьому цьому змову між пензлями та всесвітом.

Я вела списки: перша робота, п’ята, двадцята… А потім стався переломний момент. День, коли я побачила, що звернула з дороги порядку й ступила на стежку, яка веде до чогось значно цікавішого.

Не до хаосу. До творчості.

Бо творчість — це живий організм. Вона росте, пускає гілки, інколи квіти, інколи вогонь. Вона сама дихає, рухається, змінює форму, і їй байдуже до нашої людської потреби ставити галочки в таблицях. І якщо ти дозволиш собі йти за нею — вона віддячить тим, чого не здатні подарувати жодні списки.

Коли мене запитують: «Скільки картин ви написали?» — я лише посміхаюся. Не тому, що не знаю.

А тому, що знаю занадто багато.

Я знаю, як із випадкової плями народжується цілий світ.

Як одне слово на папері стає дверима в інший вимір.

Як ідея може тиждень мовчати, а потім раптом постукати у свідомість і вимагати: «Відчини! Мені потрібно простір, кава й трішки уваги».

Я бачила, як історії розмножуються швидше за будь-яких істот у підручниках з природознавства. І як вони тікають у світ, щойно знаходять свого глядача чи читача.

І ось що я зрозуміла: не рахуйте картини. Не рахуйте тексти. Рахуйте світи. Бо світи не коряться цифрам.

Тому ця історія — не про те, скільки я створила або заробила.

Це історія про те, що створило мене.

Про кольори, які відкривали мені нові грані мислення.

Про книжки, що збирали мій внутрішній всесвіт, мов мозаїку на протязі всього життя.

Про ті миті, коли ти раптом розумієш: творити — це не хобі і не професія. Це стан. Це спосіб дихання.

І саме цього я бажаю всім початківцям:

не стримуйте себе спробою бути «правильними»;

не чекайте моменту, коли будете «готові».

не женіться за грошима, ідеальними цифрами, строками чи очікуваннями.

Уява не приходить до тих, хто сидить рівно. Вона приходить до тих, хто готовий зробити крок у невідоме.

І якщо ви відчуваєте поклик — навіть маленький, ледь чутний — ступайте.

Там, за першим кроком, починається ваш новий світ у іншій реальності. 

А якщо хочете побачити, як фарба й література танцюють разом, — відкрийте першу сторінку однієї з моїх історій на Букнет.

Хто знає, можливо саме там почнеться ваш всесвіт.