Частина 3. Дзвінок на інший кінець світу

Перед тим як застрибнути в заведений автомобіль, Макс на секунду зупинився на ганку будівлі СБУ. Холодне нічне повітря трохи протверезило голову. Він дістав свій приватний, захищений телефон і швидко набрав міжнародний номер. Незважаючи на шалений поспіх, цей дзвінок був для нього внутрішнім якорем. Тим єдиним, що пов'язувало його з мирним життям, яке він колись захистив [❤️‍🔥📖].

У слухавці залунали далекі гудки, а потім пролунав рідний, спокійний голос Ані. У Токіо зараз був уже день.

— Алло, Максе? Привіт! Щось сталося? — в її голосі почулася легка турбота.

--Привіт, Аню. Все спокійно, звичайна нічна зміна, — Макс навмисно зробив голос м'якшим, щоб не лякати її шумом сирен на задньому плані. — Просто видалася вільна хвилина. Хотів дізнатися, як ви там? Як малі? Як Яна і Ян?

На тому кінці дроту Аня тихо засміялася, і цей звук відлунив у серці Макса теплом.

— Ой, ці двоє сьогодні перевернули весь дім! Яна знову забрала у Яна його улюблені машинки, заявивши, що вона головна, бо народилася на три хвилини пізніше і має право на «молодший бонус». А Ян сів у кутку з таким серйозним виглядом, наче прораховує план помсти. Джин Ху якраз повів їх у парк дивитися на качок. Вони ростуть так швидко, Максе...

— Передавай їм величезний привіт від дяді Макса, — посміхнувся капітан, дивлячись на Марину, яка вже сіла на пасажирське сидіння «БМВ» і з цікавістю спостерігала за ним крізь лобове скло. — Аню... а як Артем? Він ще у вас? Не думає повертатися в Київ?

--Артем якраз сидить поруч зі мною на кухні, п'є чай, — відповіла Аня, і Макс почув, як вона передала слухавку брату.

--Здорово, капітане! — пролунав у слухавці міцний, бадьорий голос Артема. — Як там наш Київ? Знаєш, я вже збираю речі. Тут, звісно, круто, племінники не дають нудьгувати, але за домом уже серце болить. Наступного тижня беру квиток на літак — і назад. Треба повертатися до роботи, та й Поділ мені вже ночами сниться. Так що скоро побачимося, друже!

— Чекаю на тебе, Артеме. Нам є про що поговорити. Бережи себе і дівчат, — сказав Макс і, тепло попрощавшись, натиснув відбій.

Він глибоко вдихнув, ховаючи телефон у кишеню. Артем повертався. Це означало, що його власна історія, яка три роки була на паузі, скоро почнеться з чистого аркуша на затишних вулицях Подолу [🎻❤️].

Але зараз у Макса була інша місія. На кону стояв Коростень.

Капітан стрімко підійшов до машини, смикнув двері й сів за кермо. Поруч сиділа Марина, яка зухвало жувала полуничну жуйку і тримала на колінах свій відкритий ноутбук.

--Ого, капітане, — протягнула вона, лукаво примруживши карі очі. — Не знала, що у залізного Макса є така ніжна сторона. «Ян, Яна, як справи»... Це твоя таємна родина в Японії?

— Менше запитань, Волково. Пристебни пасок, — коротко і жорстко відрізав Макс, вмикаючи першу передачу.

Двигун «БМВ» ревів, мов поранений звір. Машина з вереском шин вилетіла з двору СБУ, вмикаючи проблискові маячки, і на шаленій швидкості понеслася крізь туманний, сонний Київ у бік Житомирської траси. Попереду були кілометри слизької дороги, сорок хвилин часу і перша іскра, яка спалахнула між двома абсолютно різними світами в салоні цього перехоплювача.