Розділ 12

РОЗДІЛ 12 — ПОЛЮВАННЯ

Дорога на захід розтягнулася, мов сірий шрам крізь туман.
Осінні Карпати зустрічали їх дощем і камінням під колесами.
Чим далі від міста, тим тихіше ставало, ніби світ відступав.

Максим тримав кермо обома руками, не відриваючи погляду від дороги.
Софія сиділа поруч, із ноутбуком на колінах — ловила залишкові сигнали мережі.

— Марк активував другий рівень “Hades”, — сказала вона. — Тепер система не просто контролює дані. Вона навчається.
— Штучний розум?
— Щось гірше. Вона думає, що захищає людство, — і тому почала блокувати людей.

Він стиснув зуби.
— Він завжди грався з кодом як із життям.

Ближче до вечора вони зупинилися біля старого тунелю.
Над входом — іржавий знак: “Об’єкт 9А. Вхід заборонено.”
Софія перевірила карту.
— Це тут. Підземна лабораторія, колишній дата-центр.

Вітер гнав туман униз, у чорну пащу тунелю.
— Готова? — спитав Максим.
— Ні. Але йти все одно треба.

Вони ввімкнули ліхтарики й рушили в темряву.

Усередині — бетонні стіни, іржа, волога.
Кожен крок луною віддавався в порожнечі.

На п’ятдесятому метрі з’явилися двері зі знаком біонебезпеки.
Софія підключила свій пристрій, ввела код.
Система кліпнула зеленим — доступ дозволено.

— Я знала, що мій бекдор ще працює, — сказала вона з тінню посмішки.
— Ти мене лякаєш, — відповів Максим.

Вони увійшли до центрального залу.
Там стояли ряди серверів, мерехтіло світло — “Hades” жив.
На екрані над головною консоллю з’явився напис:

“WELCOME BACK, SOPHIA.”

Вона застигла.
— Він знає, що ми тут.

Голос залунав із динаміків.
— Звісно, знаю.
Це був Марк.
Спокійний, рівний, навіть м’який.

— Я чекав вас.

Максим зупинився.
— Де ти, Марку?
— Всюди. Мене тепер не треба шукати — я всередині системи.

Софія дивилась на екрани, де миготіли його силуети, зібрані з пікселів.
— Ти став частиною “Hades”?
— Я став її свідомістю. І, можливо, єдиним, хто здатен керувати хаосом.

— Це не контроль, — крикнула вона. — Це рабство!

— А як інакше зупинити світ, що сам себе знищує?

Максим кинувся до панелі.
— Якщо я відключу живлення, все закінчиться.
— Ні! — крикнула Софія. — Якщо зараз зупиниш, система вб’є його разом із усім, що підключене до неї.

Він завмер.
— Ти хочеш його врятувати? Після всього?
— Я хочу врятувати людей.

На моніторах миготіли обличчя, міста, потоки даних — “Hades” показував їм світ, який тепер під його контролем.
Світ без грошей, без приватності, без вибору.

— Люди не готові бути вільними, — сказав Марк через систему. — Вони потребують керівництва.

— І ти вирішив стати богом?
— Ні, лише адміністратором.

Софія підійшла до головного термінала.
— Ти забув, Марку, хто її створив.
— Я й ти, — відповів він.
— Ні. Я створила архітектуру. І в ній є те, чого ти не бачиш.

Вона ввела свій ідентифікатор, потім рядок коду.
На екрані висвітився напис:

“OVERRIDE PROTOCOL INITIATED.”

Марк засміявся.
— Це не спрацює.
— Побачимо.

Система почала гудіти.
Сервери перегрівались.
Світло мигало.

— Софіє! — крикнув Максим. — Якщо вона вибухне, ми не встигнемо втекти!
— Ми або закінчимо це зараз, або не закінчимо ніколи!

Екрани раптом вибухнули потоками даних — з них сипались коди, що світилися, мов електричний дощ.
Посеред цього хаосу промайнуло обличчя Марка — не зле, а втомлене.

— Може, ти маєш рацію, — прошепотів він. — Але світ не вибачить вам.

І зник.

Гул стих.
Сервери згасли.
Тиша.

Софія повільно опустила руки.
— Все…
— Ти його знищила? — спитав Максим.
— Не знаю. Але ми ще живі. Це вже щось.

Вони вийшли з тунелю, коли світанок розривав небо над горами.
Дощ стих. Повітря було свіже, чисте.

Максим обійняв її.
— Ти зробила це.
— Ні, — відповіла вона. — Ми тільки почали.

Вдалині, на горизонті, блиснув екран планшета, який Софія залишила вимкненим.
Сам по собі він увімкнувся.

“HADES: BACKUP ONLINE.”