Розділ 11

РОЗДІЛ 11 — НЕБЕЗПЕКА

Дощ змивав запах гару з їхніх курток, коли вони вийшли на трасу.
Ніч — темна, густа, без машин.
Десь далеко горіло небо — там, де злетів у повітря серверний центр.

Максим шкутильгав, притискаючи бік, де ще кровила рана.
Софія тримала його під руку.
— Ти витримаєш?
— Поки ти поруч — так.

Вони зупинились біля покинутого мотелю за містом.
Світла — жодного.
Стара вивіска миготіла лише першою літерою: “М_тель”.

Усередині — холод, пил, запах старого бензину.
Софія обшукала шафу, знайшла старий аптечний набір, перев’язала Максима.
Він мовчав, дивився в стелю.

— Ти мала піти ще в офісі, — сказав він нарешті.
— Замовкни.
— Через мене ти втратила все.
— Через тебе я навчилась не боятись.

Вона підвелась, глянула у вікно.
— Ми не можемо залишатись тут. Її люди шукатимуть нас.

— Її вже нема.
— Не будь наївним. Системи не помирають — вони лише змінюють власників.

Ближче до світанку Максим увімкнув старий ноутбук, що лежав під стійкою.
— Може, хоч щось лишилось у пам’яті.

Він підключився до публічної мережі, переглянув новини.
Заголовки мигтіли один за одним:

“Кіберкатастрофа: відключення банківських мереж по всій країні.”
“Підозра на хакерську атаку. Уряд мовчить.”
“Зникнення даних з реєстрів. Економіка на межі.”

Софія прочитала й відчула, як холоне кров.
— Це не через вірус, який я вставила.
— Тоді через що?

Максим відкрив термінал, ввів кілька команд.
На екрані з’явився рядок:

“HADES: SYSTEM REBOOT / ADMIN ACCESS GRANTED.”

Він застиг.
— Це неможливо…

— Ти ж казав, що система згоріла!
— Так і мало бути. Але хтось зберіг резервну копію.

— Хто?
— Не знаю. Але він уже керує всім.

Тиша.
Дощ стукає по даху.
Софія стискає кулаки.
— Якщо “Hades” перезапустили, це означає, що тепер вони бачать кожен наш крок.

— Саме тому ми повинні знайти, де він розміщений зараз.

— Знову? — її голос зірвався. — Ти хочеш повернутися до того, що ледве нас не вбило?!

— Якщо не ми, це зробить хтось гірший.

Він підняв очі.
— Софіє, цей вірус — наш. І тільки ми можемо його зупинити.

Вона мовчала довго.
Потім сіла поруч.
— У нас є лише один шанс.
— Який?
— Скористатись тим, що я залишила у коді.

— Ти лишила бекдор?
— Маленький фрагмент, який дає доступ лише через мій ідентифікатор. Якщо система ще “жива”, ми можемо її вивести зсередини.

— Але для цього треба дістатись до вузла керування.
— І я знаю, де він.

Максим здивовано глянув.
— Ти знала з самого початку?
— Так. Але я сподівалась, що ніколи не доведеться туди повертатись.

Вона дістала стару карту — креслення архітектурного комплексу.
— Це підземний дата-центр у Карпатах. Будували його для уряду, але офіційно він “не існує”. Там основний сервер “Hades”.

Максим подивився на неї довго.
— Ти збережеш світ чи знищиш його.

— Побачимо, — сказала вона тихо.

Наступного ранку вони вирушили на Захід.
Через порожні траси, через контрольні пости, де вже панувала плутанина.
Новини передавали лише уривки:

“…анонімна група отримала доступ до енергосистеми…”
“…збої на залізниці…”
“…попередження про повний цифровий колапс…”

Софія дивилась у вікно, і їй здавалось, що весь світ повільно гасне.

На околиці Львова вони зупинились перепочити.
У кав’ярні без світла, де кава варилась на газовій плитці, Софія вперше за довгий час усміхнулась.

— Пам’ятаєш, як ми познайомились?
— Ти сказала, що мої шрифти — жахливі.
— І мала рацію.

Він засміявся, тихо, без звуку.
— Якщо це все закінчиться, ти повернешся до архітектури?
— Якщо буде що будувати.

А потім у нього задзвонив телефон.
Невідомий номер.
Він поглянув на екран — і зблід.

— Хто це?
— Не знаю. Але номер із внутрішньої мережі “Orion”.

Він натиснув “прийняти”.
На екрані — знайоме обличчя.
Марк.
Живий.

— Привіт, брате, — сказав він спокійно. — Думав, мене так просто прибрати?
Максим не відповів.
— “Hades” тепер у надійних руках, — продовжив Марк. — У моїх.

Софія відчула, як повітря згусло.
— Це ти перезапустив систему?
— Так. І тепер ми зробимо те, що ви боялись — перепишемо світ заново.

Екран згас.

Максим сидів мовчки.
— Він не просто вижив, — сказав нарешті. — Він тепер бог у цій грі.

Софія підвелась.
— Тоді час зустрітись із богом.