Розділ 10

РОЗДІЛ 10 — ЗРАДА

Три дні вони ховалися у старому цеху.
Київ гудів новинами — “Орлов у розшуку”, “уряд розслідує витік державних даних”, “зникнення співробітників Orion Tech”.
Місто гуділо, наче бджолиний рій, що от-от ужалить.

Софія спала уривками.
Марк майже не спав зовсім — сидів біля вікна, слухав шум міста і клавіатуру.
Він намагався зламати систему Олени Сич — знайти, де вона тримає Максима.

— Ти впевнений, що це взагалі можливо? — спитала вона на третій день.
— Якщо вона не відключила доступ, то так.

— А якщо це пастка?
— Ми вже в ній. Тепер або вирвемось, або потонемо.

Ближче до ночі система дала перший результат.
Марк нахилився до монітора.
— Є сигнал.
— Де?
— Промзона, колишній центр обробки даних біля Борисполя.

— Ти впевнений, що це він?
— Впевнений, що це хтось. І сигнал йде з того самого пристрою, що був у нього.

Софія стиснула кулаки.
— Їдемо.

Вони дісталися туди під дощем.
Будівля — сіра, без вікон, за колючим дротом.
Марк відключив сигналізацію, і вони проскочили всередину.

У коридорах — запах вологи, металу і пилу.
Серце Софії билося швидше з кожним кроком.

— Сюди, — прошепотів Марк.

Вони спустились униз, до підвального рівня.
Двері з кодовим замком.
Марк ввів комбінацію, і замок клацнув.

Усередині — слабке світло, холод.
На стільці — людина, руки прикуті до труби.

— Максим! — Софія кинулась до нього.

Він підняв голову.
Побите обличчя, розсічена губа, але очі — ті самі.
— Софіє...

Вона впала на коліна поруч, торкнулась його щоки.
— Ти живий...

— Ти мала піти, — прошепотів він. — Я ж сказав...

— Замовкни, — перебила вона. — Тепер ти не командуєш.

Марк стояв біля дверей, прикривши їх.
— Ми мусимо йти. Зараз.

Максим підняв голову.
— Ти все-таки прийшов.

— Не думай, що заради тебе, — відповів Марк. — За ради того, щоб це закінчити.

Максим ледь усміхнувся.
— Як у дитинстві, так? Спочатку б’єш, потім рятуєш.

— Заткнись і вставай.

Вони вибрались із підвалу й рушили до виходу.
І саме тоді — загули сирени.
З усіх боків залунали кроки.

Марк схопив Софію за руку.
— Нас здали.

— Хто?!

Він не відповів.
Вже через секунду двері вибухнули.
Олена Сич зайшла з озброєними людьми.

— Ну ось, усі разом, — сказала вона холодно. — Дуже зручно.

Максим кинувся вперед, але двоє охоронців одразу повалили його на підлогу.
Софія зробила крок, та Марк зупинив її.

— Не рухайся, — прошепотів він.

— Що ти робиш? — її голос зірвався.
— Те, що мав зробити від початку.

Він повільно витяг із кишені флешку й простягнув її Олені.
— Усе тут. Як домовлялись.

Софія застигла.
— Ти...

Олена взяла флешку, глянула на нього з посмішкою.
— Молодець.

— А тепер — обіцяне?
— Ти ж не думав, що ми тебе відпустимо?

Вона кивнула охоронцям.
Постріл пролунав тихо, коротко.
Марк упав.

Софія закричала.
Максим, закривавлений, рвонувся до неї, але його знову повалили на землю.

Олена підійшла ближче, дивлячись на Софію.
— Ти ще не розумієш, що відбувається. “Hades” — не просто програма. Це ключ. Він дає доступ до всіх фінансових систем країни. А твій хлопець, — вона глянула на Максима, — написав його так, що лише ти можеш активувати останній рівень.

— Я?
— Так. Архітекторка, що допомогла створити інтерфейс управління. Твій код — це частина структури. Без тебе система не запуститься.

Софія мовчала.
— Тож, — продовжила Олена, — у тебе є вибір. Активувати її — або дивитись, як він помирає.

Софія дивилась на Максима.
Він хитнув головою — ні.
Але вона знала: якщо нічого не зробить, вони його вб’ють.

Вона повільно підійшла до термінала.
На екрані — інтерфейс “Hades”.
Її власні креслення, інтегровані в систему.

— Код, — сказала Олена.

Софія вдихнула, ввела першу послідовність.
Потім другу.
На екрані з’явилось повідомлення:

“Система готова до активації.”

— Натисни.

Вона подивилась на Максима — і натиснула.

Раптом екран спалахнув червоним.

“Помилка. Вірус активовано.”

Олена зблідла.
— Що ти зробила?!
Софія відступила на крок.
— Ти хотіла контроль? Отримай хаос.

Сирени знову загуділи. Система вибухнула серією іскор.
Олена закричала, охоронці метушились.

Марк, напівживий, усміхнувся крізь кров.
— Вона тебе переграла.

Максим підхопив Софію, і вони кинулись до виходу.
Позаду гуркотіли вибухи серверів — “Hades” згоряв разом із усім, що створили.

Вони вирвались назовні під нічне небо.
Софія обернулась — будівля палала, наче пекло, що проковтнуло своїх творців.

Максим тримав її за руку.
— Ти знала, що станеться?
— Так.
— І все одно зробила?
— Інакше б ти не жив.

Він подивився на неї.
— Ти врятувала нас.
— Ні, — сказала вона тихо. — Ми просто вижили.