Глава 34: В'язні ілюзії

Двері зачинилися за ними з глухим звуком. Спочатку Міра й Артур відчули полегшення — вони зробили вибір, який здавався правильним. Навколо них розкинувся новий світ: яскраве небо, чисте повітря, тиша та спокій. Все здавалося ідеальним.

— Ми це зробили… — прошепотів Артур, озираючись довкола.

Міра вдивлялася в горизонт. Їй щось не подобалося. Надто правильно, надто… очікувано.

— Це не може бути так просто, — вона нахмурилася. — Де всі інші?

Їх оточувало місто, схоже на те, з якого вони почали свою подорож, але воно було надто чистим, надто бездоганним. Люди ходили в ідеальному порядку, посміхалися, але їхні очі були порожніми.

Артур підійшов до однієї з жінок.

— Вибачте, де ми?

Жінка повернулася до нього, її усмішка залишалася незмінною.

— Ви вдома. Тут все добре. Ви зробили правильний вибір.

Її голос був рівним, ніби вона вимовляла заздалегідь підготовлений текст.

Міра відчула, як холод пробіг по її спині.

— Це пастка… — вона прошепотіла.

Артур глянув на неї.

— Що ти маєш на увазі? Ми ж вибрали вихід.

Міра вказала на людей навколо.

— Це не справжній світ. Це… копія. Ми застрягли в ілюзії.

Раптом небо над ними почало злегка мерехтіти, ніби це була лише проекція. Двері, через які вони увійшли, зникли. Вони застрягли в цьому "ідеальному світі".

Артур міцно стиснув кулаки.

— Нам треба знайти вихід. Якщо це ілюзія, значить, тут є механізм, який її підтримує.

Міра кивнула.

— Потрібно знайти той елемент, що робить цей світ ідеальним. Якщо ми його зруйнуємо — реальність може змінитися.

Але саме в цей момент вони почули голос позаду себе.

— Ви не підете звідси.

Вони повернулися й побачили фігуру… ту саму тінь, яка переслідувала їх увесь цей час. Ворог теж був тут.

— Ви зробили свій вибір, — продовжив він. — Тепер це ваша вічна реальність.

Міра й Артур зрозуміли: це була найбільша пастка з усіх, у які вони потрапляли. І тепер їм доведеться знайти спосіб вирватися звідси, перш ніж вони самі стануть частиною цієї фальшивої реальності.