Глава 31: Відлуння майбутнього

Після того, як темрява відступила, і вони, здавалося, остаточно зламали цей цикл, Артур і Міра опинилися в новому світі. Він був неймовірно тихим, навіть заспокійливим, але одночасно тривожним. В повітрі віяло відчуття чогось незавершеного.

— Що це за місце? — запитала Міра, уважно озираючись. Вона не могла зрозуміти, чи це новий етап, чи вони просто стали частиною іншої ілюзії.

— Це виглядає як... ніби інша реальність, — сказав Артур, стискаючи кулаки. — Щось, що ми не повинні бачити, або ж те, чого ми ніколи не повинні були досягнути.

Перед ними відкрилася величезна площа з руїнами, подібними до стародавніх міст. Усе тут було занедбано, як ніби час забрав себе з цього місця. Проте серед руїн вони побачили дивне — величезні годинники, що стояли на кожному розі. І всі вони показували різний час. Це було дивовижно і лякаюче одночасно.

— Що означають ці годинники? — спитала Міра, наближаючись до одного з них.

— Можливо, вони символізують різні шляхи, які ми могли вибрати, — відповів Артур, поки його очі не зупинилися на великому центральному годиннику. — Або це просто наша реальність, що безнадійно розпадається.

Несподівано з одного з годинників вийшла тінь. Вона була людською фігурою, але її контури розпливалися, як дим. Це була постать, яка вже не була їхнім ворогом, а, здавалось, частиною їхнього майбутнього — або їхньої долі.

— Ви вже не маєте вибору, — сказала постать, її голос був спокійним, але жорстким. — Ви вже пройшли через це. І тепер настав час подивитися на те, що чекає попереду.

Артур і Міра насторожено поглянули один на одного, але потім зрозуміли: це не було випробуванням на виживання, це було запитанням, на яке вони мали дати відповідь.

— Ви хочете знати, що буде далі? — повторила постать. — Ви хочете подивитися на своє майбутнє, хоча це вже не буде вашим? Те, що ви пережили, залишило відбиток. Тепер ви не просто учасники, а частина цієї гри.

Міра зробила крок вперед, рішуче намагаючись зрозуміти, що ця фігура мала на увазі.

— Так, ми готові дізнатися, що буде далі, — відповіла вона, голос її був твердішим, ніж будь-коли раніше. — Ми вирішили. Тепер ми хочемо знайти кінцівку цієї історії.

— Ви вже отримали свою відповідь, — сказала постать, і її обличчя почало ставати чіткішим. Це була не просто фігура, а людина — жінка, з серйозними рисами обличчя і з поглядом, що проникала в саме серце.

Вона була їхнім відображенням майбутнього, те, чого вони боялися. І тепер їм потрібно було побачити, як це все розвивається.

— Майбутнє... воно не таке, як ви собі уявляли. Те, що ви боролися і чого ви прагнули, було лише частиною більшої гри. І тепер ви не просто повинні пройти через це — ви повинні прийняти свою роль у ньому.

— Яка наша роль? — запитав Артур, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Це вже не була проста боротьба за виживання, а питання їхнього існування.

— Ваша роль... це визначати, що залишиться від цього світу, — відповіла жінка, усміхаючись, але її очі залишалися холодними. — Якщо ви виберете, ви будете змінювати не тільки своє майбутнє, а й все, що вас оточує.

І раптом все навколо почало змінюватися. Годинники завмерли, і простір став тіснішим, мов спліталася мережа, що обвивала їх із кожним кроком. Вони відчули, що вони вийшли за межі своїх можливостей, тепер їхній вибір мав глобальніші наслідки.

Артур і Міра стали перед новим етапом: вони вже не були лише учасниками цієї гри, а її частиною, змінюючи не тільки своє майбутнє, а й саму суть реальності.