Глава 30: Злам у темряві

Коли дзеркала остаточно зникли, і перед ними більше не було жодних відображень, Артур і Міра опинилися в абсолютно іншому світі. Вони не могли зрозуміти, де вони. Все навколо було темним, мов безмежна порожнеча, в якій зникали всі звуки і запахи. Вони могли лише чути свої серця, що б'ються в такт із цією безоднею.

— Ми на межі, — прошепотіла Міра, дивлячись навколо. — Що це? Це місце не схоже ні на що, що ми бачили раніше.

Артур відчував, як його серце б’ється швидше, але він не мав права панікувати. Вони прийшли так далеко, щоб тепер зупинятися.

— Це та точка, де ми можемо або повністю зламатися, або пройти через це, — сказав він з рішучістю в голосі. — Ми повинні зламати цей цикл. Ми повинні завершити гру.

Тим часом, серед цієї порожнечі з'явився фігура. Постать, яку вони вже не бачили, але яку відчували кожен момент. Це був їхній ворог, або скоріше, їхня справжня темна сторона — те, що вони намагалися зрозуміти.

— Ви думаєте, що це кінець? — прокинувся голос, що відлунював із цієї безкрайної темряви. — Ні. Це лише початок справжнього випробування.

Ця фігура наближалася, її риси розпливалися в темряві. Це було щось більше, ніж просто ворог — це було відображення їх самих, яке ніколи не дозволяло їм вийти на світло. Вони стали жертвами власного сумніву, власних рішень.

— Хто ти? — запитала Міра, не стримуючи своє роздратування. — Що ти хочеш від нас?

— Я — те, що ви запустили. Я — це ваші найгірші страхи, ваша темна сторона. Я — все, що ви намагаєтесь забути, — відповіла постать, розпливаючись в повітрі.

Артур зробив крок вперед. Він відчував, як напруга зростає в кожному мускулі його тіла. Цей момент був кульмінацією їхнього шляху, і він знав: якщо вони не розірвуть це коло, то вони не виберуться з цього лабіринту.

— Ні, — сказав він твердо, дивлячись в очі своїй темній стороні. — Ти не зможеш контролювати нас більше. Ми не дозволимо тобі вирішувати нашу долю.

З такими словами він виступив вперед, і раптом, ніби вся темрява навколо вибухнула світлом, їхні серця почали битися швидше, а внутрішній страх поступово зникав.

Ворог перед ними почав руйнуватися, розпадатися на частини. Це було не просто перемогою над зовнішнім ворогом, це була перемога над ними самими — над їхніми сумнівами, страхами та минулими помилками.

Темрява поступово почала відступати, і перед ними знову з'явився світло. Вони не могли зрозуміти, що відбулося, але відчули: вони пройшли через цей етап і тепер вони змогли зламати цикл.

— Ми зробили це, — сказала Міра, її голос був переповнений почуттям перемоги і полегшення.

Артур обернувся до неї з усмішкою.

— Але це ще не кінець. Це лише новий початок. Ми будемо готові до того, що нас чекає.

І з цими словами вони вирушили в новий шлях, де на них чекав ще більший виклик, але тепер вони були готові до нього.