Глава 23: Момент істини

Серце Міри билося в грудях, коли вони почули кроки, що наближалися до них із темряви. Це не було випадковістю. Хтось знала про їхню присутність, і не було сумнівів — це була пастка. Вона відчула, як її дихання стає важким, а нерви напружуються, але зберігала спокій. Вони не могли дозволити собі панікувати.

Артур стиснув кулаки, намагаючись зберегти холоднокровність. Він поглянув на монітори, що відображали рухи їхніх переслідувачів, які, схоже, також знали, де вони знаходяться. Вони не мали багато часу.

— Нам потрібно дістатися до головного комп'ютера, — прошепотіла Міра, вказуючи на великий екран, що світився яскравими лініями. — Якщо ми зламаємо цю систему, вони не зможуть більше нас контролювати.

Артур кивнув, але його погляд був занадто зосереджений. Він намагався знайти вихід, але кожен коридор здавався таким, що веде в ще більшу небезпеку. Вони були у пастці.

— І якщо ми помилимось? — запитав він, не здогадуючись, що це питання більше не про шляхи, а про їхнє майбутнє.

— Ми не можемо дозволити собі помилок, — відповіла Міра, обертаючись до нього з рішучістю. — Це наш єдиний шанс.

І саме в цей момент темрява наповнилася новим звуком. Хтось підійшов ближче. Вони не могли більше чекати.

Міра на мить закрила очі, і все навколо затихло. Вона згадала, чому вони це робили. Їхній біль, їхній страх, їхня боротьба — все це було заради більшого. Вони не могли просто відступити.

— Ти готовий? — запитала вона, підходячи ближче до комп'ютера, спостерігаючи за кодами, що з'являлися на екрані.

— Так, — відповів Артур, його голос був твердим, хоча його серце теж билося швидше. Він відчував, що вони наближаються до межі. Цей момент стане визначальним. Вони або зламають систему, або опиняться під контролем.

Міра встигла натискати кілька кнопок, коли двері вибухнули від сильного удару. Вони були занадто пізно. Тепер, кожен їхній рух ставало ризиком для життя.

Вона миттєво впала на коліна, ховаючись за стільцем, але Артур не мав наміру зупинятися.

— Якщо це справді пастка, то вони не отримають нас без бою! — вигукнув він, витягуючи пістолет.

З його жесту Міра розуміла, що він готовий йти до кінця, але навіть у цей момент вона відчула в собі нову рішучість, нову силу. Здається, вони стали одним цілим, і жоден ворог не міг зупинити їх.

Вибухи і звуки перестрілок досягли вищої точки, але вони не дозволили собі відступити. Міра натискала на клавіші, кожен рух на моніторі давав їй більше надії. Вона відчувала, як код починає змінюватися. Вони були близькими до перемоги.

— Ось він! — вигукнула вона. — Зламали систему!

Але як тільки вона сказала це, їх знову оточили. Двері вибухнули, і на порозі з’явилися кілька темних сил, що хмуро дивилися на них.

— Ви забагато дізналися, — сказав голос за їхніми спинами.

Міра і Артур відчули, як напруга досягла критичної точки. Це була їхня остання можливість.