Глава 15: Спалах у темряві

Міра і Артур бігли, відчайдушно минаючи химерні кам’яні склепи і вузькі коридори катакомб, якими вони тільки що пробиралися. Позаду все ще лунали кроки, але зараз вони були відчутно далі. Чоловік з ліхтарем допоміг їм утекти, але вони не мали часу зупинятися.

— Хто це був? — запитала Міра, вибігаючи з тунелю.

— Мій старий друг, — відповів Артур, хрипко дихаючи. — Його звуть Мартін. Він допомагає мені, коли потрібно.

— А чому він не був з вами раніше?

— Він не довіряє Марлоу, і я теж почав сумніватися. Він не хотів, щоб ми потрапили в пастку.

Але Міра була не впевнена.

— Це не просто так. Вони нас не відпустять так легко.

Як тільки вони досягли виходу на поверхню, яскраве світло ліхтаря Мартіна миттєво зникло, і на їхньому шляху знову з’явилися темні постаті. Цього разу їх було більше, і вони виглядали набагато зловісніше.

— Нам не вистачить часу! — закричав Артур.

Міра схопила його за руку і вирвалася вперед, перетинаючи вулицю в темряві. Вони оббігали один з старих будинків, намагаючись знайти новий шлях. Але темні силуети не відставали.

Раптом знову почувся звук пострілу. Міра здригнулася.

— Мартін! — вигукнула вона, озираючись, але не побачила його.

Тим часом один із чоловіків із тіні зробив крок вперед. Це був той самий, хто зустрічав їх у катакомбах.

— Вони вже за нами, — сказав він тихо, майже шепочучи.

Міра розуміла, що відступати нема куди.

— Що ви хочете від нас? — вигукнула вона.

Чоловік тільки посміхнувся.

— Ви вже все знаєте. Просто оберіть, на чиєму боці ви хочете бути.

Раптом він зробив жест, і з темряви вибіг ще кілька людей.

— Це пастка! — закричав Артур, коли чоловіки підступали все ближче.

— Ти вже не встигнеш втекти, — мовив один з них, і Міра побачила, як у його руці блиснув ніж.

Та на цей раз Міра не збиралася здаватися. Вона швидко вийняла пістолет, який знайшла у сумці Артура, і прицілилася до одного з охоронців.

— Ти хочеш померти першою? — запитав він з усмішкою.

Міра не вагаючись натиснула на спуск. Постріл пролунув у темряві.

І чоловік, що стояв перед ними, раптово впав на землю.

Артур подивився на неї, трохи розгублений.

— Ти… ти зробила це?

Міра кивнула, і на її обличчі з’явилася рішучість.

— Ніхто не зупинить нас. Ми знайдемо правду, навіть якщо за це доведеться заплатити життям.

Ті, хто залишився живими, почали тікати в темряву. І Міра зрозуміла, що це лише початок їхньої боротьби.