Глава 14: Вибір на межі

Міра не мала часу на роздуми. Вона витягла з сумки маленький ніж, який заховала ще під час подорожі до Ноксфорда, і, не гаючи часу, націлилася на один з темних силуетів.

Чоловік у чорному кинувся до неї, але вона встигла провести лезом по його руці, і той з криком відсахнувся.

— Втікайте! — крикнула вона Артуру, що ледве тримався на ногах.

Він дивився на неї розгублено, але все ж почав повільно відступати. Міра знала, що якщо вони не втечуть зараз, їх не буде шансів.

— Швидко! — Міра, не даючи часу на запитання, кинулася вперед, пробігаючи між величезними кам'яними колоннами катакомб.

Один з охоронців підійшов ближче, але Міра перевела погляд на стіну, де були розташовані старі залізні балки. Вона підняла ніж і, розмахнувши, вибила одну з них, змусивши залізо глухо дзвеніти, коли він зіткнувся з підлогою. Це дало їй кілька секунд, щоб наблизитися до виходу.

— Туди! — закричала вона до Артура, коли вони дісталися до великого коридору.

Віддалений гуркіт означав, що їх переслідують. Міра тягнула Артура, який майже не рухався, і бачила, як слідуючи за ними, група чоловіків наближається.

— Нам треба від них відбитися, — сказала вона, зупиняючись у темному тунелі.

— Ти не встигнеш, — відповів Артур, хрипко дихаючи. — Вони сильніші.

В цей момент з темряви перед ними з'явився один з чоловіків у чорному. Він швидко скинув капюшон, і Міра впізнала обличчя — це був той самий чоловік, що стежив за нею в Ноксфорді.

— Ви не можете втекти, — його голос був спокійний, майже відсторонений. — Професор уже все вирішив.

— Я не буду це слухати, — Міра стиснула зуби. Вона знала, що треба діяти.

Зібравши рештки сил, вона кинулася вперед, використовуючи ножа як засіб захисту. Удар була точний, але чоловік схопив її за зап'ястя і з силою відкинув. Вона мало не впала на кам'яну підлогу.

— Не витрачай сили на боротьбу, — сказав він, холодно посміхаючись.

Міра відчула, як з кожною секундою їх оточують ще більше. І тепер вона знала, що час на втечу майже минув.

Але раптом з темряви почувся ще один звук. Гуркіт металу.

І хтось із заднього ряду вистрілив.

Вся група чоловіків перехилилася назад, прикриваючи очі від яскравого світла, що з'явилося раптово. Міра завмерла. І перед нею стояв інший чоловік, який тримав у руках великий ліхтар.

— Швидше! — вигукнув він, кидаючи їй світло.

Артур схопив її за руку.

— Це наш шанс!

Міра і Артур рвонули до виходу, і хоч вогонь від пострілу міг бути лише моментальним, але їм вистачило цього часу, щоб вибратися на свободу.