Наступного ранку вона вилетіла до Парижа. Катакомби — це не просто туристична пам’ятка. Це величезний лабіринт під містом, де можна легко загубитися… або зникнути назавжди.
Вона знайшла провідника — молодого студента на ім’я Луї, який погодився допомогти за невелику плату.
— Ви шукаєте конкретне місце? — запитав він, коли вони увійшли у темний тунель.
— Так. Мені потрібен вхід до закритої секції, я читала, що там колись працював дослідник Габріель Стерн.
Луї здригнувся.
— Я чув про нього. Кажуть, він зник тут десять років тому.
— Ви можете мене туди провести?
Хлопець вагався, але зрештою кивнув.
Вони йшли вузькими проходами, поки не опинилися перед старою залізною решіткою.
— Ось тут. Далі я не піду, — сказав Луї.
Міра взяла ліхтарик і пролізла крізь отвір у решітці.
Серце калатало, коли вона опинилася у просторій залі з кам’яними стінами, вкритими написами. І серед усіх символів вона побачила знайомий знак.
Чорне око.
А поруч — щось схоже на нове графіті.
"Артур був тут."
Він був живий. І він був зовсім поруч.
#1494 в Детектив/Трилер
#562 в Детектив
#7854 в Любовні романи
#238 в Любовна фантастика
Відредаговано: 24.03.2025