Глава 1: Зникнення Артура Вільямса

Міра Лейн сиділа в маленькому кафе неподалік від міського архіву, перегортаючи блокнот з нотатками. Вона звикла до дивних історій — така вже робота журналістки. Але сьогоднішня справа була іншою. Особистою.

Артур Вільямс, історик, що спеціалізувався на середньовічних кодексах, зник. Не залишивши жодних слідів, не попередивши нікого зі своїх знайомих. В останній раз його бачили три дні тому, коли він вийшов з університету. Відтоді — тиша.

Міра не вірила, що він просто зник. Вона знала Артура ще зі студентських років. Той міг днями просиджувати над стародавніми текстами, але завжди знаходив час, щоб відповісти на повідомлення друзів. І ось тепер — нічого.

Вона вирішила відвідати його квартиру. Поліція вже побувала там, але ніяких слідів злому чи насильства не знайшла. Висновок: добровільне зникнення. Але Міра не була такою впевненою.

Квартира Артура знаходилась на третьому поверсі старого будинку з високими вікнами. Двері були замкнені, але вона мала запасний ключ, який Артур якось дав їй “на всяк випадок”.

Всередині панував хаос. Книжки розкидані по підлозі, стіл перевернутий, аркуші паперу лежали у безладі. Але найголовніше — на стіні великими чорними літерами було написано:

“ОКО БАЧИТЬ. ОКО ЧЕКАЄ.”

Міра відчула, як по спині пробіг холодний дрож. Що це означало? І головне — хто це написав?

Вона обережно пройшлася квартирою, фотографуючи все на телефон. На столі серед безладу лежав старий рукопис. Той самий манускрипт, над яким працював Артур останні місяці.

Відчуваючи, що це важливо, вона взяла його в руки та перегорнула сторінки. Посередині книги на неї дивився символ — чорне око, намальоване чорнилом.

Вона раптом зрозуміла: це не просто кодекс. Це послання.