Порожнє крісло

​Цього разу він не ховався й не вдав із себе випадкового гостя. На ньому був простий темний піджак, у кишені — заряджений табельний пістолет, а під сорочкою — прихований диктофон, який мірно фіксував кожен шелест. Детектив розумів усе безумство цієї затії, але невідомість тиснула на нього дужче за потенційну небезпеку.

​Швейцар біля VIP-зони не став запитувати документів. Він лише мовчки кивнув і відчинив перед Марком важкі двері, обтягнуті темною шкірою.

​Усередині залу панувала напівтемрява. На відміну від гучного нижнього ярусу клубу, тут було абсолютно тихо. У центрі кімнати стояв круглий полірований стіл із чорного дерева, а довкола нього — два глибокі крісла.

​Одне з крісел було порожнім. На самому столі чекав тільки один кришталевий келих з льодом і прозора скляна пляшка води.

​Марк зупинився на порозі, його рука мимовільно торкнулася пола піджака там, де лежала зброя. Вiн окинув поглядом кожен куток приміщення. Жодного силуету. Жодної тіні за занавісками. Тільки дзеркальне скло з одного боку, за яким кипіло клубне життя, та мовчки мигаючий червоний індикатор камери спостереження під стелею.

​— Я прийшов, — гучно промовив Марк у порожнечу. Його голос лунав сухо й твердо. — «E.D.», ти кликала мене.

​Відповіддю була лише тиша.

​Марк повільно підійшов до столу. Поруч із келихом лежав ще один чорний конверт. Детектив не поспішав його торкатися. Він уважно оглянув стіл, потім витягнув конверт і розкрив його прямо під тьмяним світлом софіта.

​Усередині був не лист, а декілька офіційних паперів і маленький флеш-накопичувач. На першому аркуші вивівся вже знайомий витончений шрифт:

​«Ви шукаєте ворога там, де є лише бізнес, детективі Кроу.

​На цієї флешці — повні аудиторські відомості компанії "Rosengard Imports" за останні три роки. Там є все: податки, ліцензії, митні збори. Все абсолютно чисто. Ви не знайдете там тіла Ломбарда, тому що його там немає.

​Залиште цю справу. Якщо ви продовжите шукати те, чого не існує, ви просто знищите власну кар'єру ради примари. Це перша й остання порада».

​Марк стиснув зуби. Він гарячково озирнувся на дзеркальне скло. Він відчував це шкірою: за ним спостерігають. Хтось сидить у сусідній кімнаті або взагалі на іншому кінці світу й через об'єктиви камер розглядає кожен його подих, кожен вираз обличчя, розраховуючи його реакцію як у лабораторному досліді.

​— Ти думаєш, що можеш просто відкупитися від мене флешкою й кількома погрозами? — сказав Марк у бік дзеркала, підходячи ближче. — Якщо у вас усе так чисто, чому ти ховаєшся? Чому за тобою залишаються лише ініціали?

​Ніхто не відповів. Охорона не вибігла, світло не згасло. Невідома «Елізабет» навіть не удостоїла його особистою розмовою. Вона залишалася для нього просто безликим цифровим фантомом, який контролював цей простір.

​Марк забрав флешку й засунув її до кишені. Вiн зрозумів головне: «E.D.» не боялася його. Вона грала з ним, демонструючи повну абсолютну перевагу.

​Коли детектив вискочив з клубу на нічну вулицю, його дихання було збитим від адреналіну. Він дістав телефон і одразу набрав свого знайомого IT-спеціаліста з відділу:

​— Сем? Це Марк. Мені треба терміново перевірити один цифровий носій. Але на автономному комп'ютері, без підключення до мережі. Здається, мені підкинули дещо цікаве...

​Тим часом за сотні кілометрів від Неаполя, у Берліні, Тілль Шульц згортала вікно прямої трансляції з VIP-залу.

​На сусідньому моніторі з'явилося текстове повідомлення від Арії:

​«Флешка активована. Передавай контроль над його цифровими слідами нашій аналітичній групі. Подивимося, до кого він звернеться по допомогу далі».

​Марк вважав, що отримав документи, але насправді він щойно приніс до свого оточення цифровий «троянський кінь», який мав відкрити Арії всі його контакти в поліції.