У затінку «Чорної троянди»

Скляний фасад головного клубу Black Veil у центрі Неаполя виблискував м'яким неоновим світлом. Поруч припарковувалися дорогі спорткари, а біля входу охоронці в бездоганних смокінгах ненав'язливо, але скануючим поглядом оцінювали кожного гостя.
Марк Кроу зупинився на протилежному боці вулиці. На ньому був єдиний темний піджак, який не виглядав надто дешево, але й поруч із тутешньою елітою Марк усе одно залишався чужорідним елементом. Втім, його мета полягала не в тому, щоб справити враження. Він прийшов спостерігати.
Марк зайшов усередину, розчинившись у натовпі. Клуб зустрів його низькими басами музики, запахом дорогого парфуму, елітного алкоголю та легкого тютюнового диму.
Перше, що зробив Кроу — почав методично «читати» простір, як він зазвичай читав фінансові звіти:
Камери спостереження: Вони висіли не лише для безпеки відвідувачів. Кути огляду були розставлені так, щоб повністю контролювати кожні двері, кожен коридор і навіть пальці барменів. Спостереження було тотальним.
Охорона: Це були не звичайні вишибали. Їхні рухи були вивіреними, погляди — спокійними й холодними. Вони спілкувалися між собою через непомітні гарнітури, діючи як злагоджений військовий підрозділ.
Логістика приміщення: Марк помітив, що деякі відвідувачі — переважно чоловіки у строгих костюмах та з годинниками за десятки тисяч євро — після короткої розмови з адміністратором проходили крізь непримітні важкі двері в глибині залу, біля яких постійно чергували двоє молчазних амбалів.
Підпільне казино для VIP-персон, — занотував Марк у пам'яті. — Офіційний директор Марко Річчі створює білий фасад, але справжні гроші протікають саме крізь ті двері.
Марк підійшов до барної стійки, замовив найдешевший напій і просто спостерігав. Він не ставив запитань. Він шукав невідповідності.
А в цей самий час на другому поверсі закладу, за тонованим з одного боку склом VIP-ложі, панувала абсолютна тиша.
Арія Дрейвен сиділа в глибокому шкіряному кріслі, тримаючи в руках порцелянову чашку з чорною кавою без цукру. Її чорний костюм був бездоганним, а пряме темне волосся відбивало м'яке світло кабінету. Вона дивилася вниз, прямо на барну стійку.
Поруч із нею на столі лежав відкритий планшет, де відома система розпізнавання облич уже вивела коротке досьє на чоловіка у трохи пом'ятому піджаку:
Ім'я: Марк Кроу
Вік: 24 роки
Посада: Детектив кримінального відділу (аналіз фінансових злочинів)
Стаж: Менше року
Статус: Веде неофіційне розслідування зникнення Ф. Ломбарда.
Планшет тигенько вібрував — на зв'язку через захищений канал була Тілль Шульц.
— Він у клубі, — спокійно мовила Арія в гарнітуру. Її голос був тихим, але в ньому відчувався абсолютний контроль. Вона спостерігала за тим, як хлопець біля бару побіжно, ніби випадково, фіксує розташування камер та постів охорони. — Твої люди в поліції мали рацію. Цей хлопець дійсно впертий.
— Він ризикує, — пролунав у навушнику глибокий, холодний голос Тілль з Берліна. — Мої люди можуть закрити це питання за двадцять хвилин. Оформимо як нещасний випадок або вуличне грабіжництво. У Неаполі це нікого не здивує.
Арія повільно покрутила срібний родинний перстень на пальці. Її сірі очі пропекли силует Марка крізь скло.
— Ні, Тілль. Подивися на нього він молодий, недосвідчений, його колеги не сприймають його всерйоз. Він грає в сищика самотужки.
— І що ти пропонуєш? — уточнила Шульц.
— Хай роздивляється, — на губах Арії з'явилася ледь помітна, холодна посмішка, схожа на лезо ножа. — Він бачить лише те, що ми дозволяємо йому побачити. Нехай шукає свої докази. А коли він підійде занадто близько крізь наші шипи... я особисто вирішу, що з ним зробити.
Марк допив свій напій, розплатився готівкою й повільно попрямував до виходу. Він не здогадувався, що поки він вивчав обстановку клубу,  «Чорна троянда» вивчала його самого.