Недосвідчений детектив і справа «Чорна роза»

У відділі кримінальних розслідувань Неаполя Марк Кроу досі залишався «темною конячкою». Йому було лише 24 роки, і він працював детективом не так давно. Через його молодий вигляд, постійно пом'ятий піджaк і звичку сидіти годинами над фінансовими звітами, старші колеги не сприймали його всерйоз. Для них він був просто недосвідченим хлопцем, який занадто вірить у книжкові детективи і намагається вислужитися.
Саме тому, коли до відділу прийшла заплакана жінка й подала заяву про зникнення свого чоловіка — Філіпа Ломбарда, ніхто зі старших детективів навіть не поворухнувся.
— Кроу, забирай це собі, — недбало кинув йому на стіл папку досвідчений слідчий. — Звичайна побутовуха. Чоловік зібрав речі, забрав гроші з рахунку й зник. Може, знайшов собі когось на стороні, може, втік від боргів. Через тиждень сам об'явиться десь на курорті. Не витрачай на це час, просто напиши формальну відмову за кілька днів.
Для решти відділу це була «очевидна пропажа». Справа, на яку шкода витрачати ресурси.
Але Марк був єдиним, хто насправді вислухав дружину Ломбарда, і єдиним, хто виїхав на останнє відоме місце, де зафіксували сигнал телефону Філіпа — до закинутої паперової фабрики на околиці міста.
І те, що він там побачив, категорично не вкладалося у версію про «втечу на курорт».
Повернувшись до відділу, Марк знову спробував звернутися до капітана:
— Дружина стверджує, що він ніколи не відключав телефон і не залишав родинні справи без попередження, — наполягав Марк. Його голос лунав спокійно, але в ньому відчувалася запекла рішучість. — А на фабриці підлога була вимита промисловим хімічним розчином. Там залишилися сліди професійної зачистки. Хтось намагався приховати біологічні матеріали!
Капітан лише втомлено зітхнув, навіть не підводячи очей від своїх паперів:
— Марку, ти працюєш у нас лише кілька місяців. Ти бачиш таємні змови там, де є тільки звичайна родинна драма. Тіла немає? Немає. Свідків немає? Немає. Чоловік просто зник із грошима. Якщо хочеш бавитися в сищика — шукай його у свій позаробочий час, але не смій висувати офіційні звинувачення людям із верхівки.
Колеги за спиною лише тихо поглузували з «надто завзятого новачка».
Залишившись наодинці за своїм столом, Марк повільно зачинив офіційну папку. Всі вважали його недосвідченим і зеленим, але саме ця «недосвідченість» зберігала в ньому те, що давно втратили старші слідчі — в'їдливість і відсутність байдужості.
Він дістав свій особистий записник і зробив новий запис на сторінці з назвою «Справа: Чорна роза»:
«Філіп Ломбард. Офіційно — зниклий безвісти. Відділ вважає втечею.
Реальність: зачистка на фабриці, виклик закритий за вказівкою зверху.
Остання фінансова активність пов'язана з мережею Black Veil.
Мене вважають недосвідченим. Це моя перевага — вони не чекають, що я піду далі».
Марк ще не знав, що людина, яка стоїть за мережею Black Veil, — це 21-річна Арія Дрейвен, яка вже у п'ятнадцять керувала кланом і пережила десятки замахів. Він не знав і про Тілль Шульц, чиї люди ідеально вичистили фабрику.
Але молодий детектив Кроу щойно зробив свій перший крок у тінь, з якої більшість уже не повертається.
Марк Кроу заглибився у вивчення структури мережі закладів Black Veil. На папері все виглядало кришталево чисто. Офіційним головою та виконавчим директором компанії значився такий собі Марко Річчі — поважний бізнесмен із бездоганною репутацією, який під час зникнення Ломбарда перебував на публічному благодійному вечері перед десятками камер та сотнею свідків. Його алібі було залізобетонним.
Детективи з відділу Марка, глянувши на ці документи, лише покрутили біля скроні:
— Кроу, ти з глузду з'їхав? У Річчі є алібі від пів сотні високопосадовців. Black Veil — це просто елітний бізнес. Перестань шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо коли її там немає.
Але Марк був занадто аналітичним, щоб вірити офіційним фасадам. Він знав: великі гроші й справжня влада люблять тінь, а такі люди, як Річчі, — це лише зручна ширма для публіки.
Просіюючи чутки у закритих фінансових форумах та спілкуючись під вигаданим ім'ям із дрібними інформаторами з тіньового сектору Неаполя, Марк раптово натрапив на дивний, майже міфічний шепіт. У кримінальних колах розповідали про справжнього правителя, чиє ім'я боялися вимовляти вголос. Про людину, яка керує підпільними казино VIP-рівня на нижніх поверхах клубів і тримає під контролем найнебезпечніші оборудки.
У тій темряві її пошепки називали «Чорною трояндою».
Тіньовий світ дав їй це прізвисько за неймовірну, холодну красу, що заворожувала з першого погляду, та за смертоносні шипи, про які розбивалися всі, хто намагався перейти їй дорогу. Навіть досвідчені мафіозі намагалися не вимовляти її справжнього імені — Арія.
Марк завмер над своїм робочим блокнотом, де на першій сторінці вже декілька днів висіли виведені його рукою слова: Справа «Чорна роза».
Мороз пробіг по його шкірі. Це не було простою вигадкою чи випадковим збігом. Його інтуїція, яку колеги називали «дитячою наївністю», вивела його прямо на слід примари, існування якої заперечували всі офіційні джерела.
— Значить, ти існуєш, — тихо мовив Марк, дивлячись на карту Неаполя. — Офіційний бос має алібі, а справжній ляльковод ховається в тіні.
Він ще не знав, як вона виглядає. Він не знав, що їй усього 21 рік, що вона носить класичні чорні костюми з краваткою і п'є лише чорну каву без цукру. Він не знав і про Тілль Шульц, яка з Німеччини підстраховувала кожен її крок.
Але Марк Кроу вирішив, що більше не розслідуватиме це з кабінету. Увечері він зняв свій пом'ятий поліцейський піджак, надягнув єдиний строгий темний костюм, який мав у гардеробі, і вирушив до головного клубу Black Veil.
Він ішов у лігво «Чорної троянди», навіть не підозрюючи, що вона вже знає про кожен його крок.