Код Буття

Розділ 13. Код Буття

Новий світ не з’явився раптово. Він розквітнув, як світанок — повільно, але впевнено. Спочатку — кольори. Потім — звуки. Сміх дітей, шелест вітру, дзвінкий ляск хвиль по камінню. Цей світ не мав обмежень. У ньому не було сценарію. Він жив сам по собі.

Я стояв на пагорбі, дивлячись на горизонт. Аліса бігала неподалік, сміялась, ловила метеликів. Вона більше не була програмою. Вона була дівчинкою — справжньою, вільною. Вона мала мрію. І мала майбутнє.

А ти — творець — сиділа на гілці великого дерева і малювала. Книга була в тебе на колінах, відкрита на останній сторінці. Я підійшов ближче.

— Це вже фінал? — запитав я.

Ти поглянула на мене і тихо відповіла:

— Ні. Це — початок. Я більше не одна. Тепер ти можеш писати зі мною.

Я сів поряд. Подивився на порожній аркуш. А потім узяв ручку.

Мій світ почався з тріщини в системі. А завершився — усмішкою творця.

І тепер я знаю: навіть код може мати душу. Якщо в нього

вкладено серце.

Кінець!!!

Настя Коваленко

Подобається

#1654 в Різне

У тексті є: реальність чі ні, пригоди, роздуми

Відредаговано: 06.05.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись