Піски Єгипту

1. Початок

Ця історія бере початок на берегах великої ріки Ніл, у Давньому Єгипті. Вона розповідає про життя давно відомого біблійного персонажа — Мойсея. Та поміж рядків у ній приховані факти, які не ввійшли ні до Біблії, ні до єгипетських хронік.

Усе почалося з того, що єврейський народ, скитаючись пустелею у пошуках їжі, прийшов до Єгипту й оселився серед місцевого населення. З часом євреї почали швидко розмножуватися. Це занепокоїло фараона Сеті. Він побоювався, що вони, зміцнівши чисельно, можуть підняти повстання й захопити владу. Щоб не допустити цього, він наклав на них податки та змусив працювати на будівництвах. А ще наказав усім батькам кидати до Нілу кожного новонародженого єврейського хлопчика.

У той час серед єврейського народу жила Йохеведа — донька Левія, правнука патріарха Авраама. Її чоловіком був Амрам, син її брата Каата. Вони мали доньку Міріам і сина Аарона, якого переховували від єгиптян, щоб ті його не вбили. Щоранку, йдучи на роботу, Йохеведа й Амрам залишали Аарона на догляд Міріам. Дівчинка годувала й бавила братика, а коли він починав плакати, затуляла йому рот і ховалася з ним у найдальший куток, щоб прохожі по вулиці єгиптяни не почули дитячого голосу.

Згодом Йохеведа народила ще одного хлопчика — Мойсея.

Маючи тепер двох малюків, вона змушена була сидіти вдома й годувати немовля. Амрам же, коли єгипетський наглядач питав, чому його дружина не прийшла на роботу, відповідав, що вона хвора. Це дратувало наглядача.

— Колись я перевірю, що з твоєю дружиною! — кричав він Амрамові.

Не маючи вибору, Йохеведа повернулася на будівництво, залишивши дітей на Міріам.

Для дівчинки це було важким випробуванням: двоє малих дітей і постійний страх, щоб їх не почули єгиптяни. Крім того, Мойсея необхідно було годувати материнським молоком, чого вона не могла зробити

Тож у тяжких умовах проживання,  Йохевед з Амрамом почали думати, що їм робити з дітьми. Та ніяк не могли придумати. Проте одного разу, несучи каміння під пекучим сонцем, Амрам пригадав давню історію, яку чув від свого батька. У ній розповідалося про Саргона — царя з племені аккадців. Його мати, жриця, не маючи права народжувати, поклала немовля в плетений кошик і пустила його за течією ріки Євфрат. Хлопчика підібрав водонос Аккі й виростив його. Подорослішавши, Саргон спочатку працював садівником у храмі богині Іштар у місті Кіш, а згодом став слугою при місцевому царі. Коли влада цього царя ослабла, Саргон повалив його й посів трон. Він став великим правителем.

Того вечора, коли після важкого робочого дня сім'я вечеряла пісною юшкою та шматком черствого хліба, Амрам сказав дружині:

— Так далі тривати не може. Рано чи пізно кеметці знайдуть наших синів.

— І що ти пропонуєш? — запитала Йохеведа. — Віддати їх їм?

— Ні в якому разі! — рішуче відповів він. — Ти пам’ятаєш історію про царя Саргона?

— Звісно. Кожен із нашого народу її знає.

— А що, як ми зробимо так само? — сказав Амрам.

— Підкинемо нашого Мойсея комусь, хто зможе його врятувати.

— Кому саме?

— Доньці фараона. Вона бездітна і часто приходить купатися до річки. Ми залишимо дитину в очереті саме там. Може, вона його знайде й забере.

Йохеведа задумалася, а тоді мовила:

— Ти хочеш пожертвувати Аароном, аби врятувати Мойсея?

— Так, — тихо відповів Амрам.

Вона кивнула, а тоді звернулася до доньки:

— Міріам, завтра вранці підеш до річки. Подивися, де саме купається донька фараона, і вибери місце, щоб сховати кошик.

— Добре, мамо, — відповіла дівчинка.

Наступного ранку Міріам побігла до Нілу, усе роздивилася й повернулася додому. І коли вона, захекано забігла в будинок, то нічого не кажучи, взяла глиняного глечика, наповненого водою. Вона пила з нього немов худоба на водопої, мало не захлинувшись водою. Йохеведа, дивлячись на неї запитала:

—Ти зробила, що я просила?

— Так!  — відтягуючи від вуст глечика, промовила вона.

—Добре! Йди тепер доглядай за братиками. А нам пора йти, — жалібно промовила Йохеведа.

У вечері коли вони з чоловіком повернулися додому, вона сплела кошик із папірусу, накрила його лляною тканиною й сказала Міріам:

— Завтра зранку покладеш Мойсея сюди, накриєш плахтою й залишиш в очереті. Потім сховайся й спостерігай, що буде далі.

— Гаразд! Я так зроблю, — кивнула дівчинка.

На наступний день, невдовзі після того, як Міріам сховала кошик в очереті, на берег прийшла донька фараона — Хенутміра. Вона була стрункою, середнього зросту, зі смаглявою шкірою, одягнена в білу сукню. На її руках блищали золоті браслети, на шиї — смарагдовий амулет. На голові — чорна перука, змащена ароматними оліями.

Міріам дивлячись на Хенутміру була зачарована її красою. Особливо їй сподобався її смаглява шкіра та прямий ніс. Євреї хоть і мали смагляву шкіру, за те носи у них на відміну від єгиптян були загнуті, а не прямі.

— Яка вона красива, — подумала дівчинка.

Хенутміра лише почала роздягатись, як раптом почула дитячий плач. Обернувшись у бік, вона побачила в очереті кошик.