Глава IV

Старий товариш

    Сірік, Сашко та Вероніка грали м'ячем поблизу корабля. Буц - буц,  скакав той немов шалений від ноги до ноги, а коли по ньому влучали, видавав бадьорий звук. В цей час, вдалині, між іншими літальними суднами, котрі тихо стояли на майданчику, замаячила швидка пляма. Вона наближалась, стрімко збільшуючись. Червоний відразу помітив об'єкт та передав звістку на браслет Світлого. Об'єктом виявився ніхто інший як старий товариш Стас Браво. Його жовтий гравібайк розрізав повітря своїм гострим носом, завивав потужними двигунами та здіймав за собою хмару пилу. Ще кілька секунд і він приземлився напроти компанії. Двигуни неспішно затихали втамовуючи свій рух. Чорний надміцний комбінезон гостя виблискував на “сонці”. Черевики грали глянцем. Тонкі, проте міцні руки, закриті рукавицями ухопились за чорний шолом з двома великими, немов осині очі візорами — оголили лице. На обличчі Стаса не зосталось і сліду від учорашньої пиятики.
    – Чудова зібралась компанія! - вигукнув Стас, притиснув шолом до свого боку та оглянувся навколо, - Давно тут не був.
    – Без тебе вона не повна, мій друже! - посміхнувся Світлий.
    Він привітався з усіма присутніми.
    – Ти ба як підріс! Помужнів! На батька схожий. - потиснув Стас руку Сашкові.
     Той відводив плечі назад намагаючись здаватись стрункішим. Стас поспіхом прийнявся знайомитись з Веронікою та Сіріком. 
    – Здається мені... Я знаю хто ви! - протягнув він руку Вероніці посміхаючись.
    – Та ж ніби вперше бачимось. - злегка ніяковіла вона.
    – Ви наречена Сашка!
    – Схоже це неминуче. - посміхнулась вона та почервоніла.
    Сашко саме розглядав гравібайк, коли почув це. Всі дружньо поглянули на нього. Той звів плечима:
    – Дядько Стасе, хіба що ви нам на весілля подаруєте свій гравібайк. 
    – Ти ба який кмітливий! - розсміявся Стас.
    Він зацікавлено підійшов до Сіріка, той впевнено тримав у руках м'яча. Світлий не зволікаючи представив робота гостеві.
    – Знайомся, Стасе, наш новий член екіпажу — Сірік. Підібрали на Оазисі.
    – Справді? - Брови Стаса заїхали на лоба, той узявся складками. Він добре знав не приязнь Світлого до роботів. - Приємно познайомитись.
    – Вітаю вас! Сірік. - промовив робот.
    – Розумію- розумію, - підхопив Світлий, помітивши здивування товариша. - це особливий робот, друже.
    – Та, нині вони, ніби, всі особливі. Часи такі настали. Хоча... він не здається прогресивним. - Стас зробив паузу, його здивування перейшло в заплутаність. - З Оазиса кажеш? Скільки усього цікавого!
    – Обов'язково розповім тобі, друже. Ходімо на корабель.  
    Вони почимчикували по трапу. 

    Сашко нарешті вже відірвався від гравібайку та наблизився до Вероніки та Сіріка.
    – Робот як робот... Що тут ще таємниці розводити? Мов малі діти. Що думаєш, Вероніко?
    – Можливо, Сірік ще більш дивовижний ніж ми гадаємо. - підсумувала вона.
    – Можливо. Де м'яч? Гайда далі грати, Сіріку!
    Вони похапцем повернулись до гри. Робот металевим голосом нагадав їм правила. Буц-буц заплигав м'яч. 
    Вже у середині.
    – Ти ніби як не полюбляв роботів, Костю. Щось змінилось? - Стас поглянув на Світлого.
    – Ходімо, я пригощу тебе чаєм. Тим часом розповім. Також хочу поділитися з тобою обнадійливою новиною, котру повідав мені Сірік. Друже, я ніби ковтнув свіжого повітря. Моє серце сповнене радістю. 
    Вони були у столовій корабля. Світлий увімкнув автомат для напоїв, той тихенько зашипів. Його погляд був прямий, задуманий. Та все ж на обличчі проступала нотка радості. Нотка якою він горів поділитись. Лише десь у середині його душі кочував первісний страх. Від чого його руки тремтіли. Це був страх - не наврочити. Він  розпочав розповідь з відвідування Оазиса. Сімейної традиції яку здійснював для підрослого Сашка. Як вони зустріли серед тамтешньої порожнечі функціонального  робота. Та його з ним сьогоднішню розмову. Він дістав два звичайних келиха, придатних за умов гравітації, підніс до автомата та по черзі наповнив. В приміщенні завитав аромат малини. Стас підсунув крісло до стола, де вже чекав гарячий напій. Присів. Він був весь увага.
    – Сірік розповів, що співставляючи інформацію, на яку натикався в мережі, йому кинулось на перший план, те що нікого з цивільних не знайдено мертвим після зустрічі з радами. Так само щезали і тварини. Я згадав Мегу... Розумієш? Тоді потужний рад помістив у капсулу напівживого хом'яка та відправив у космічний простір. Не відомо з якою метою. Але це вже маленький шанс!
    – Виходить, що мертвими знаходили лише військових? - задумано підкреслив Стас.
    – Саме так! Друже, я помірковую відправитись до оборонного кільця. На самий край людської цивілізації. На передову. 
    – Ти збожеволів, Костю! Це небезпечно, тим паче ще ніхто не здійснив контакту з радами на рівні розмови. Я не хочу втрачати свого товариша.
    – Стасе, для мене світ спустошів після втрати Юлії. Тим і живу, що надією на диво. 
    – Тоді я лечу з тобою. Хтось має тебе підтримувати. Крім роботів, звичайно.
    – Ти ж розумієш, що це може виявитись дорогою в один кінець. Я лечу один. - твердо мовив Світлий.
    – Звичайно розумію. - Стас підвівся зі столу. - Також, скоріше за все тебе не пропустять патрулі. Тому не факт що ти зустрінешся з радами. Та якщо все ж зустрінешся, то я хотів би бути поряд. Погодься, одна голова добре, та дві все ж краще.