Глава VI

Омей

    Оазис. Тисячу років тому.
    В небі над Оазисом світив Омей. Антон Ґолд стояв в своєму кабінеті та спостерігав за життям міста. Під його кабінет було виділено цілий поверх хмарочосу. Приміщення виділялось своїм смаком та одночасно мінімалізмом, три стіни якого були виконані зі скла. Так спланував сам Антон, йому було важливо бачити та любуватись просторами Оазису, тим більше це дуже підтримувало його самовпевненість, лоскотало самолюбство, та й взагалі як вважав Антон надихає на нові ідеї. За склом простяглися дахи щойно побудованого міста з його зеленими вулицями та штучними водяними каналами. Справа був розгорнутий великий зелений парк — гордість столиці. Які тільки дива можна побачити в паркові: унікальні тварини зібрані з усього Оазису — різні змієголови схожі на маленьких драконів; хутрянки — з яких можливо майже безкінечно зістригати їх хутряний покров, лише корми їх; слизуни — схожі на земних медуз але більш розвинені та можуть жити на суші, та багато інших не менш дивовижних. Також тут знайшли місце різні рослини, від хижих та небезпечних, що можуть вкусити чи проковтнути все що їм підсунеш, так і звичайні декоративні, що квітнуть увесь рік прикрашаючи собою місцевість де вони проростають. Великі акваріуми наповнені місцевою водою з різноманіттям морських жителів схожих на риб та інших незвичайних форм. Особливо цінні екземпляри ще вивчаються в спеціально відбудованому для таких цілей науково-дослідницькому місті. Попереду за містом простяглось велике зелене море повне життя місцевої фауни, ще до кінця не вивченої.
    “Все в цій планеті прекрасне”. - подумав Антон. - “ Та це прекрасне не приносить грошей, бо для людини тут досить прохолодно. Тому прощавайте мільйони туристів які могли б тут відпочивати залишаючи свої гроші. Так наприклад як на “Зодесі”, що неподалік, або на “Джулі” з її океанами. Більше того, як відбудуємось до кінця та вивчимо планету, тоді низка кораблів почне летіти до них звідси та залишати там свої гроші. От якби тут було тепліше.” Ця думка не полишала Антона вже кілька місяців.
    Антон Ґолд був вихідцем з заможної сім'ї, що входила до кола олігархів, котрі правили ще на Землі. Саме тому його світле майбутнє було визначено ще з дитинства. Він не мав якихось видатних досягнень чи здібностей, проте мислити неординарно іноді  був здатен. Так він по рекомендації своїх заможних товаришів першим ділом по прибутті на Оазис заснував інформаційну компанію і тепер всі телемедіа належали йому та друзям. Це стало першою сходинкою до його обрання на пост президента по керуванню планетою Оазис. Саме інформаційний вплив на населення допомогло йому стати впізнаваним серед жителів планети, а олігархічні зв'язки допомогли наблизитись до президентського крісла. Маніпулювати громадською думкою була вже традиційна властивість  верств до котрих він входив, про яку звичайно не розголошувалось. Він підійшов до освітленої сторони кабінету, де по підлозі стелилися теплі промені місцевого “Сонця”. Омей світив майже всі години місцевої доби, та рідко коли температура повітря прогрівалась до 20 градусів по Цельсію. Антон підвів голову догори та мружачись поглянув на світило. “Як би ж ти був тепліший!” - промовив він до зірки, ніби та була жива.
Він відійшов від стіни та усівся на своє крісло.
    –  Марго, знайди Себастіана та поклич до мене! - промовив Антон, торкнувшись електронного стола, на якому висвітилась дівчина з червоними, мов жар губами.
    – Так, пане. - відповіла секретар.
    Через хвилину на електронному столі з'явилось зображення чоловіка з маленькими тонкими вусами, який в цю хвилину схоже був за кермом автомобіля.
    – Ви мене хотіли бачити, пане Ґолд? - промовив чоловік, час від часу косячи поглядом до співрозмовника.
    – Так, Себастіан, під'їдь найближчим часом сюди.
    – Буду хвилин за тридцять.
    Вже через п'ятнадцять хвилин Себастіан підіймався ліфтом  хмарочосу. Охорона вільно пропускала цього чоловіка, знаючи що ця людина наближена до президента. Двері ліфта тихо розтулились на позначці 150 - поверх президента. В коридорі за столом сиділа молода тендітна дівчина Марго. Вона лише недавно прилетіла на Оазис та саме звикала до місцевого клімату. Під її ногами лежав електро-килимок, а на столі парувала кружка з гарячим чаєм. Коли Себастіан вийшов з ліфту, Марго, як свідчить статут, привіталась з ним та попередила пана Ґолда про його прихід. Вона вийшла з-за столу, як гість окотив поглядом її стрункий стан, що звужувався до низу та встрявав у підлогу тонкими каблуками. Себастіан з перших хвилин  їй не сподобався, можливо тому, що він належав до тих людей, які ні перед чим не зупиняться на шляху до своєї мети. Про це свідчили шрами на його руках, що були результатом монтування в них імплантатів. І скоріше за все, були монтовані по всьому його тілу, просто на руках вирішив не видаляти шрами, ніби хизуючись перед навколишніми. Ці імплантати зазвичай підвищували пам'ять та розумові здібності, інші підвищують фізичну витривалість, залежно від типу та можливостей імплантату. Зазвичай ці штукенції ставлять люди повернуті на передових технологіях або кар'єристи, яких Марго не поважала, рідко їх ставили вимушено в разі хвороби. А чорний плащ який носив гість лише загострював недовіру до нього.
    – Доброго дня, Марго! - відповів Себастіан, який розумів що відчувала до нього ця молода леді. Та він не особливо переймався цим, у нього на цей рахунок була своя думка. - Ваш чай вже досить холодний, щоб його пити.
    – Дякую, я його саме налила. - відповіла дівчина та здивовано помітила що чашка вже не парує.
    Великі двері зі структурою дерева відчинились. До кабінету впевненим кроком увійшов Себастіан. Антон цим часом замислено стояв у вікна та вимальовував пальцем на склі різні геометричні форми.
    – Плануєте там поставити будинок? - запитав Себастіан.
    – Навіть не знаю. Ось малюю будинок на фоні міста та намагаюсь уявити як воно буде виглядати в житті.
    – Спробуйте його намалювати нижчим.
    Антон примружив ліве око та прийнявся виводити пальцем силует будинку нижче. Відмітив про себе, що справді, як би у тому місці побудувати споруду нижчою, вона буде гармоніювати з прилеглими.
    – Саме тому я до тебе часто звертаюсь, Себастіане. - він неквапливо відвернувся від вікна лицем до гостя.
    – Завжди до ваших послуг пане.
    – Та облиш цю офіціальність. Я ось до тебе чому звернувся. Вже який місяць обмірковую, як планету зробити більш привабливою для туристів.
    – Розумію вас, пане. Вас цікавлять прогнози в цій сфері для Оазису?
    – А що ти бачиш у цьому направленні? - не стримався Ґолд.
    – Туристи звичайно будуть, але до того часу на Джулі та Зодесі винайдуть ще щось привабливіше. Там працюють дуже сильні маркетологи.
    – Так-так. Розумію. А що якби клімат зробити на Оазисі теплішим, щоб хоча б звідси жителі не почали вивозити гроші до інших планет? - повів Антон заокруглюючи очі.
    – Ви хочете затіяти програму зміни клімату? - поцікавився радник, зморшки якого розгладились від легкого здивування.
    – Я не впевнений. Та й кліматологи можуть почати опиратись. Різні там природо-охоронці скаржитись, вони завжди гальмують розвиток.
    – Хіба мені вам радити як це робиться?
    Антона трохи смутила така відповідь Себастіана. “ Що має на увазі цей живий ходячий комп'ютер?"  - подумав він.
    – Я про засоби масової інформації, пане Ґолд. Якими ви володієте на цій планеті і не тільки. - ніби почувши думки Антона, відповів радник.
    – Я думав ти запропонуєш що інакше?
    – На жаль, нічого крім як переконати населення, що Оазис може стати другою Землею в мене інших варіантів немає.
    – Які порекомендуєш строки?
    – П'ять років буде достатньо. Люди і самі хочуть щоб планета стала хоча б на кілька градусів тепліша. Їм лише заважає відчуття провини за такі бажання. Бажання, що можуть знищити місцеву флору та фауну, навіть частково. Але якщо на зміну місцевим тваринам та рослинам ви почнете заселяти земні, вони закриють на це очі. Тобто як закриють? Ви проведете опитування населення, де в результаті виявиться, що вони згодні на такі кроки. Тим більше вони і так ностальгують за Землею.
    –  А з кліматологами як бути? - продовжував Антон.
    – Ваші зв'язки до того часу примусять їх мовчати. - відповів Себастіан сідаючи на крісло поряд зі столом президента.
    – Друга Земля, кажеш... Цікава думка. Дам наказ щоб почали транслювати цю ідею.
    – Ви знаєте мій рахунок, пане. Чи вас ще щось цікавить? - потираючи свої тонкі вуса пробубонів Себастіан.
    – Дякую, Себастіане, ви вільні! - трохи зніяковіло відповів Антон.
    Він замислено провів очима свого радника до дверей.
    – Марго, оголоси зібрання медіа-директорів. Хочу їм дещо повідомити. - підійшовши до столу звернувся він до секретаря.
    – Так, пане! - відповіла дівчина.
    Ґолд повернувся до вікна та уявляв планету зігріту більш теплим світилом. Десь унизу сковзався по стіні ліфт, несучи Себастіана до банківського рахунку.