Глава V

На борту

    Сашко спав після виснажливої прогулянки. Вибачився перед дядьком, що не допоможе в підготовці до відльоту та почимчикував у літак. Цієї ночі він мало спав, тому одразу заснув, щойно торкнувшись головою ліжка. Йому снився Оазис. Безкрайні простори зелених лук відзеркалювались в його блакитних очах. М'якими килимами зашаруділа трава під босими ногами, лоскочучи та рясно вкриваючи росою. А головне повітря! Чисте та кришталево прозоре наповнює його груди. Над Оазисом витанцьовують перемежовуючись блакиті та білі хмари. Він зупинився, небо чарувало його своєю красою, всередині щось зігрівало та спонукало бігти! Бігти за хмарами! Сашко побіг. Побіг що є сили! В якийсь момент тупіт його ніг став беззвучним та відірвались від поверхні. Його руки змахнули у повітрі, зашелестіли пір'ям. Вони стали крилами. Спокій, незрозумілий спокій оповив його серце. Тут на висоті, в кілька кілометрів, спокій панує у всьому. Ось поряд виринули з хмар птахи, такі ж самі як він, приєднались до його польоту. Внизу з'явилась біла смуга берега, від'єднавши зелені простори від синювато-зелених вод. Безкрайній світ морів! Зграя ринулась вниз до води. Сашко склав крила слідом за ними. Вони летіли майже торкаючись хвиль. Зграя різко здіймається вправо та уверх — з води виринає велетенська риба та ховається в товщі води, за нею друга, третя, їх багато, мов ті дельфіни, що колись жили на Землі... Висока хвиля виростає перед зграєю, та птахи ніби не помічаючи пробивають її своїми тілами та здіймаються у небо. Догори! Вище-вище, ще вище! Горизонт внизу засірів вимальовуючи форми будівель. У повітрі з'явився запах диму та фарби. Місто виступало з пейзажу, кидаючись Сашкові в очі мов та хвороба, що вразила Оазис. Воно жило своїм помірним життям. Та від нього тягнулись смуги, дороги, та труби, мов ті пазурі поїдаючи зелені простори живої планети. Гуркіт металевих машин, гострий ляскіт ковшів метр за метром кусали шкіру Оазиса. Ріжуть слух Сашка. Попереду виростає величезна купа сміття, що тягнеться на багато кілометрів та горить, мов той вулкан, викидаючи шапки диму у повітря. В одну таку шапку залітає зграя. Легені наповнились сажею та перехопило дихання! Навколо морок! Темно! Сашкові крила вкрились смолою. Та він щосили продовжує махати, аж враз ударяється в іншого птаха та падає. Навколо все закрутилось та змішалось: місто, луки, море, хмари, дим, машини. Сильний буревій підхопив його та підкинув догори! Навколо вже нікого не було. Він спробував махати крилами та вмить вони стали важкі та перетворились на руки. Удар. В очах все ще продовжувало кружляти та мерехтіти. Нарешті все зупинилось. Сашко сидів на великій купі піску посеред сірої пустелі. Навколо нічого не було. Він прокинувся та усвідомив що це був сон. Знову заплющив очі.

    Світлий був одягнений в сірий робочий комбінезон. Cпина чорніла мокрою плямою, а лице брудне від пилу. На голові кепка. Та волосся це ніяк не врятувало від сірувато-бурого пилу. На обличчі вже звикло, за таких умов знайшла собі місце киснева маска.
    " – Залишилась одна нога!" - крикнув він до Червоного, спускаючись з металевої опори корабля.
    Червоний тягнув за собою невеличкий компресор, що викотив раніше для обслуговування повітряного човна. Від компресора тягнувся шланг, нагадуючи довгу чорну змію, інший кінець якої був у руках Світлого. Шланг зашарудів та поповз за ним до іншої ноги корабля. Під кораблем була тінь, проте навіть вітер обпікав лице жаром, увесь час заважаючи людині. Світлий підійшов до останньої опори, що була в кілька разів більшою за нього та іншим кінцем ховалась в глибині літака. Відкривши невеличкий ящик на опорі, він натиснув кнопку — сотні повітряних сопел одночасно ударили повітрям, здійнявши хмару пилу.
    " – Нехай йому грець! " - вилаявся пілот, присідаючи під опорою та намагаючись уникнути пилу.
    Курява підхопилась вітром та загорнула собою Червоного. Його механічні очі вкрились шаром пилу та одразу ж були здуті різким струменем повітря його власних механізмів. Світлий зачекав поки курява повністю щезне та поліз по вбудованим сходам на ногу, тягнучи за собою шланг. Діставшись гори, у самої основи, біля великих гідравлічних циліндрів дістав з кишені щітку та заходився обмітати пісок. Це була необхідна процедура, чистити опори від піску, бо його наявність зношувала гідравлічні циліндри. Тому Світлий, сидячи на опорах усіляко тягнувся до місць де залишився бруд та змахував його. Сильним струменем повітря з компресора він приймався зчищати дуже забруднені місця та поверхні куди не міг дістатись. 
    " – Здається, все!"  - вигукнув він у маску та глибоко видихнув. Почав спускатись.
    Корабель стояв на площі так само утворюючи сіру пляму на фоні світлого бетону. Омей був у зеніті.
    – Залишились безпілотники! Скликай їх всі сюди у тінь. - наказав Червоному.
    – Виконую — відрапортував той.
    Тим часом Світлий дістав пляшку з водою та почав змивати з обличчя бруд. Лице пекло, шкіра була натерта та обпечена ультрафіолетом. Та на борту не було нічого для захисту від нього. Світлий узяв до уваги цей момент, якщо доведеться побувати тут ще наступного разу. Тихо посвистуючи, з усіх боків почали злітатись безпілотники. Немов які ворони, вони виринали звідусіль чорними плямами.
    " – Вишикуй їх навколо мене по порядку!" - скомандував він.
    Безпілотники погойдуючись у повітрі свистіли та дзижчали. Вистроїлись навколо Світлого, утворюючи щось на зразок годинника та сіли на бетон до його ніг. На їх поверхнях були маленькі монітори у які він почав заглядати, час від часу протираючи чимось на зразок губки. Потім він перевертав оглянутого безпілотника до гори ногами та протирав прозорий метал, що був в рази міцніший скла. І лише коли запевнився у їх кришталевій чистоті, перевертав назад. Так всі дванадцять, інші два, що знаходились на своїх місцях вирішив не чіпати.
    " – Все гаразд. Монтуй їх на свої місця!"  - знову звернувся він до Червоного, коли той віддано чекав наказу спостерігаючи дійство.