4.3 Міла

💙 Глава: Міла
 

Пластикові коліщата жовтої валізи зрадницьки гучно гуркотіли по  бетону парковки. Я майже біг, намагаючись її наздогнати.

У Хабі вільний вихід був базовим правом, але втеча до офіційного закриття проєкту вважалася подією екстраординарною. Зазвичай провал тут не сприймався як трагедія. Але Міла прийняла інше рішення. Вона бігла так, ніби в Хабі почалася пожежа.

Я наздогнав її вже біля самої зони каршерингу.

— Міло, що сталося?

Вона різко зупинилася. Коліщата валізи жалібно скрипнули.

— Мій проєкт визнано нерентабельним, він на останньому рядку в рейтингу. Я йду.

Я знав її зовсім іншою. Екологічна, м'яка, огортаюча. Затишні лляні сорочки, крафтові блокноти, тихий голос і нескінченні розуміючі усмішки. Мені вона завжди здавалася ідеальним втіленням нашого нового світу.

Але зараз від цієї екооболонки не залишилося й сліду. Очі потемніли від колючої люті, а губи перетворилися на тонку напружену лінію. Переді мною стояв жорсткий, уражений топменеджер, у якого щойно відібрали директорське крісло.

— Але ж ніхто не просить тебе йти, — обережно сказав я, намагаючись не провокувати її ще більше. — Так, Дашборд показав, що ідея з недорогими темплейтами не летить, немає сенсу вливати туди спільний ресурс. Але твої навички потрібні. Ти геніальна дизайнерка, ти можеш просто творити. Твій талант затребуваний в інших проєктах.

Вона криво посміхнулася.

— «Просто творити»? Працювати рядовим виконавцем? — її голос брязнув металом. — Я не для того вчилася. Ви не розумієте, як працює ринок. Щоб усі знали твою цінність, потрібно платити. Люди готові купувати, якщо їм правильно подати. Я знаю, як продавати, навіть якщо це нікому не потрібно...

Вона затнулася на останній фразі, зрозумівши, що тут це нікого не цікавить, і нервово смикнула ручку валізи. Я раптом чітко зрозумів: її роздратування було викликане не втратою проєкту. Її дратувало те, що тут її навички майстерної імітації корисності виявилися марними. Вникати в суть, оголювати сенси було для неї нераціональним марнуванням часу.

Я подивився на важкі хмари, що збиралися над парковкою. Сперечатися було марно.

— Я підвезу, якщо ти не проти, — тихо сказав я, кивнувши в бік машини.

Вона зміряла мене довгим холодним поглядом.

— Поїхали, — сухо кинула вона.

У машині запанувала важка тиша. Міла відвернулася до вікна, проводжаючи поглядом сірий бетон парковки. У цій ніяковій тиші я зрозумів, у чому суть трагедії Міли: вона виросла за правилами зовнішнього світу, де конформізм був твердою валютою. Дипломи та правильні слова рухали кар'єрними сходами. Гучна посада сама по собі робила експертом, а успіх забезпечували роздуті маркетингові бюджети.

Але в Хабі замість начальника — Дашборд, який не сприймає лестощів. Тут тобі легко довіряють ресурси, але дивляться тільки на результат. Це робило життя «миленьких» пристосуванців, охочих здаватися важливішими, ніж вони є, нестерпним. Я згадав, що Міхей називав Хаб чистилищем. Це було дуже влучне порівняння. Система відпрацювала ідеально: вона не вигнала Мілу, вона просто перестала годувати її Его. І їй миттєво стало нічим дихати.