4.2 Чорне золото двору

Я вдячний долі, що зміг здійснити мрію, якої не міг дозволити собі, будучи підприємцем. Робота в театрі стала для мене другою професією, що не лише надихала, а й гармонійно доповнювала моє життя: нечасті гастролі, закохана у свою справу творча команда та простір для самореалізації.

Моє робоче місце нагадувало космічний корабель. Пульт керування світлом складався з десятків фейдерів, мерехтливих індикаторів та кнопок. Це заворожувало — одним рухом я міг змінити атмосферу, розставити акценти, підкреслити паузу чи рух. А через широке вікно операторської відкривався вид на нові світи... І це не було метафорою: разом з акторами я проживав цікаві, сповнені сенсу та глибокої моралі життя героїв вистав.

Сьогодні була репетиція нової постановки — «Чорне золото двору». В основу сюжету лягла реальна історія хлопчика Ніки, родина якого нещодавно приєдналася до нашого Хабу. Сюжет був простим, без гучних поворотів — тиха, тепла «лампова» історія, у якій кожен впізнавав власні дитячі мрії: наївні, але справжні.

Якось у дворі їхнього будинку екскаватор випадково зачепив стару цистерну, і на поверхню витік густий мазут. За сімейною вечерею батько пожартував: — Ну все, тепер ми багаті! У нас у дворі знайшли нафту!

Наївний і натхненний Ніка сприйняв ці слова всерйоз і наступного дня повідомив сенсаційну новину однокласникам. Діти розсміялися, а вчителька, усміхнувшись, попросила принести зразок «нафти» на наступний урок географії.

Ніка взяв велику лопату й пішов добувати нафту. Годинами він безрезультатно копав у дворі та повернувся додому брудним і розчарованим. Мати, яка спостерігала за сином із вікна, засмутилася через його наївність і розповіла про все батькові.

Батько дотримувався принципу, що в цьому світі немає нічого неможливого, вирішив підтримати прагнення сина. Обдзвін нафтопереробних заводів  не дав результату: сировина продавалася виключно вагонами для великих підприємств. Але одного менеджера зворушила ця історія, і він відправив каністру справжньої нафти із сертифікатом автентичності.

Наступного дня Ніка гордо роздав здивованим однокласникам маленькі флакони зі справжньою нафтою. Але знайшов він значно більше, ніж просто «чорне золото». Він знайшов ключ до розуміння цього життя: хоч би якою наївною та абсурдною здавалася твоя мрія, якщо віриш у неї всім серцем і докладаєш зусиль, Всесвіт обов'язково знайде спосіб її здійснити.

Окрилений, хлопець створив сайт, де розповів свою історію, і почав продавати невеликі пробники з тієї самої каністри — як символ віри у мрію. Ніка став популярним, його історія завірусилася в соцмережах, а зразки розліталися по всьому світу, зробивши його молодим підприємцем і натхненним мотиватором. І зараз Ніка стояв на сцені, де мав зіграти самого себе.

Час у театрі, як завжди, пролетів непомітно. Я повільно йшов слабко освітленою алеєю, під ногами шарудів ще теплий гравій. Дійство на сцені привідчинило старі, давно забуті двері.

«Увесь світ — театр…». За межами Хабу ця фраза мала зовсім інший сенс. Життя там нагадувало затяжну аматорську виставу, де ти зобов'язаний день у день виконувати одну-єдину роль, яка тебе годує та підтверджує твою значущість для інших.

Я безмежно вдячний долі за можливість не просто проживати кілька життів одночасно, а й проживати їх чесно, щоразу свідомо обираючи справу до душі. Тут уранці ти можеш ділитися знаннями, вдень — пекти хліб, а ввечері — сяяти на сцені. І в цій зміні амплуа ми не прикидаємося: ми щиро живемо, відчуваємо, помиляємося, віримо та створюємо.