3.2 Політичний компас

Сьогодні був перший день навчання. Ніхто з нас не знав програми, але ім'я ексцентричного Мідаса налаштовувало на неформальну розмову.

Я ліг у напіввідкриту капсулу, одягнув дисковий шолом і за мить опинився в нескінченно білому просторі, де ми всі матеріалізувалися. Останнім з'явився професор Мідас — високий, худорлявий, у стильному клітчастому піджаку та кросівках New Balance. Він оглянув нас і, усміхнувшись, почав:
 

— Ласкаво просимо. Цей курс присвячений світогляду Кочівників та способу життя поза державою.
 

Підлога під нашими ногами раптом спалахнула і ми опинилися в центрі величезного осяйного квадрата, розділеного на чотири рівні сектори різного кольору. І поки інші насолоджувалися спецефектами, я боровся з наростаючим дискомфортом: здавалося, змінилася не лише підлога, а й гравітація всього простору.
 

— Це компас, який визначає роль держави в житті громадян. У його крайніх точках знайомі вам ідеї доведені до абсолюту, — впевненим голосом сказав професор Мідас.
 

Угорі — «тоталітаризм»: влада регулює ваші цінності та спосіб життя в обмін на безпеку.

Внизу — «приватна свобода»: де держава взагалі не втручається в особисте життя.
 

Ліворуч, Мідас як регулювальник витягнув руку, — «соціальна справедливість»: держава володіє всім і сама розподіляє все, що ви заробляєте.

А праворуч — «економічна свобода»: бізнес без податків, і все чесно зароблене належить тільки вам.
 

Зараз ми перебуваємо в компромісному центрі, де ви віддаєте державі половину заробленого й позбавлені рівно половини своїх прав та свобод.
 

— Тепер саме час зробити вибір. Ви молоді, сповнені сил та амбіцій. Займіть на цьому компасі місце, де вам було б максимально комфортно жити й творити.
 

Ми перезирнулися та без довгих роздумів уся група неспішно рушила в правий нижній кут — туди, де особиста й економічна свобода були доведені до абсолюту, а власність недоторканна.
 

— Ідеально, — хижо усміхнувся професор. — Ну а я візьму на себе роль Держави, вашого правителя.

Ваша позиція зрозуміла: ви прагнете свободи. А тепер скажіть, де моє місце? Разом із вами? По центру? Чи...
 

Це запитання захопило нас зненацька своєю простотою та очевидністю відповіді.
 

Мідас розвернувся й повільно пішов осяйною підлогою в прямо протилежний кут — у сектор тотального контролю держави над ресурсами та думками.
 

— Так, не буду приховувати, мої інтереси прямо протилежні вашим. І тепер подивімося, хто з нас виявиться сильнішим.
 

Тієї миті звідкись зверху з оглушливим гуркотом звалився товстий, важкий канат — точнісінько такий самий, як був у нашому шкільному спортзалі, зі злинялою червоною стрічкою посередині. Канат ліг рівно по діагоналі компаса, з'єднавши нашу групу й самотнього Мідаса.
 

— І хто кого? — Професор підняв свій кінець каната. — Давайте перевіримо. Тягніть.
 

Мертвою хваткою ми вчепилися в жорсткі витки каната. Нас було багато. Ми вперлися ногами в голографічну підлогу й смикнули на себе щосили. Канат натягнувся, затріщав, але червона стрічка не зрушила ні на міліметр.
 

Мідас стояв абсолютно розслаблено, а потім демонстративно відпустив одну руку. Ми навалилися всією вагою ще раз, червоніючи від натуги, але, як і раніше, не могли зрушити його з місця.
 

Після чого Мідас повільно, наче лебідка, потягнув канат на себе. Наші ноги заковзали по осяйній поверхні. Усю групу невідворотно потягнуло через центр компаса в сектор професора Мідаса. Ми почали спотикатися, налітати один на одного, і невдовзі безформною купою повалилися на підлогу біля ніг професора.
 

— Але ж це порушення всіх законів фізики! — обурено заперечив хтось з групи — Нас більше, це нечесно!
 

— У державі не діють закони фізики та здорового глузду, — холодно відповів Мідас, дивлячись на нас згори. — Сильніша тут не більшість, а той, хто пише закони й визначає правила гри. І саме тому ви опинилися не там, де мріяли.
 

— А як же ліберальні цінності: демократія, вибори, права людини?.. — зі здивуванням запитав студент у круглих окулярах, розгублено вказуючи на наш спорожнілий сектор.
 

— Це лише декорації для ідеології вищого порядку — ідеології Держави, — відрізав Мідас. — Їй понад п'ять тисяч років. Її мета — підкорення й контроль, а ілюзії свободи та справедливості — один з її інструментів.
 

На цих словах всі кольорові сектори компаса забарвилися в криваво-червоний колір сектора Мідаса, а важкий канат як символ нашої боротьби розчинився в повітрі.
 

Ми залишилися стояти в оглушливій тиші, почуваючись акторами в порожньому театрі після провальної прем'єри.
 

— Скажіть, професоре, — я звів очі на Мідаса. — Якщо ви тут встановлюєте правила, чи був у нас хоча б примарний шанс перемогти?
 

Мідас витримав паузу, і на його обличчі промайнула загадкова усмішка.
 

— Ви програли тієї миті, коли взялися за канат.
 

На цій фразі простір навколо заповнився густим білим туманом, і я знову опинився в капсулі. Остання фраза Мідаса ще довго пульсувала в мене в голові як відповідь на головний принцип кочівників, який я розумів, але ніяк не міг сформулювати: «Ви програли тієї миті, коли взялися за канат».