Глава 18

Слуги не стали чекати, поки син ярла втратить залишок терпіння, й одразу постаралися зникнути, але правителька не рушила з місця. 

– Матінко, не змушуйте мене повторювати! 

– Ти ще не ярл, щоб мені наказувати, – в її словах промайнуло обурення, а блакитні очі стали схожими на крижинки. – Хіба ти не бачиш, князівна не відповідає за свої слова, про що з нею можна розмовляти? Та й не гоже до весілля залишатись наодинці. 

– Ви збираєтесь мені щось заборонити? – відповів Радомир з погрозою, повертаючись до матері.

– Ні, лише нагадати про закони. 

– Тоді і я теж нагадаю вам, відтоді, як Мілена стала моєю нареченою, я за все відповідаю сам. Ця розмова не для ваших вух. 

Він за мить перетнув кімнату, рвучко розчахнув двері і застиг в очікуванні. Ярослава ледь мене не зрівняла з землею розгніваним поглядом, але змушена була підкоритися та забути про свою гордість. Тільки коли за правителькою зачинилися двері, Радомир заговорив.

– Я думав, що помилився, коли обрав тебе, маленька князівна, але тепер бачу, що  мій рід не просто так тебе прийняв. Макош мав рацію, коли порадив шукати наречену в домі твого батька. Ти не загинула від вовків в лісі, не боїшся чаклунів, навіть отрута тебе не вбила. Мати може казати що завгодно, але ти вийдеш за мене заміж, хочеш цього чи ні. Це доля, Мілено, а богів треба поважати. І  не погрожуй мені, бо твоя відмова не варта зламаної копійки, – він підійшов та зупинився поруч, повільно провів рукою по розплетеному волоссю, пропустив між пальцями та нахилився до самого вуха.  – Якщо жрець не проведе новий обряд і не принесе жертву, ми не можемо розірвати заручини. Я не дам не це згоди. Ти вже моя, пам’ятаєш – у нас одна кров, якби це було не так, я б не напився через тебе отрути. 

– Через мене?! Ти клявся у вірності своїм богам, а сам не зміг провести хоч одну ніч на самоті,  - я засміялася. - Мені відомо, хто така Ясмін, бо я вас бачила. Здається, вона скоро народить тобі дитину, чи не так, як вона благала тебе, щоб ти їх не залишав! 

Я вирвалася та відступила на кілька кроків, щоб не задирати голову, розмовляючи з цим зрадником.

– Замовкни… – просичав він.

– Не закривай мені рота! Я не виправдовую Ясмін, але можу її зрозуміти, вона втратила голову, бо боїться, що ти покинеш їх з малям! Чому б тобі не змінити рішення і не одружитись з нею? Хоча…  я могла б не питати, ти хочеш мати законних спадкоємців, чи не так? - тепер мене вже було не зупинити. – Але я не хочу! В тебе нічого не вийде, запам’ятай, я не народжуватиму дітей від чоловіка, який має з десяток байстрюків! Ваш Скалгер сказав правду, синів не буде, не віддамся тобі…

– Та невже, - Радомир перервав мене на півслові та стиснув, наче іграшку.

В лещатах обіймів я чула, як скажено стукає серце нареченого, поки його гарячі долоні блукали вздовж спини та торкалися волосся. Він шумно вдихнув повітря і я теж вловила запах – особливий, не схожий на той, який здався таким бридким під час першої зустрічі. Я ненавиділа його, хотіла розірвати заручини, втекти, але не могла поворухнутися.

Може це була дія зілля чи отрута ще не покинула нашу кров, але тепер Радомир заволодів моїми вустами без спротиву. Я відповіла йому, майже не розуміючи, що роблю. Вочевидь, він дійсно міг підкоряти собі навіть без зброї: забрати біль чи смертельну отруту, а також підштовхнути до найгіршого.. 

– Ясмін увезуть сьогодні ж, – промовив, нарешті відстороняючись, але так, щоб дихання торкалося моїх вуст. – Її повинні стратити, ти права, але моя бранка вагітна, а я не вбиваю власних дітей. 

– А то ж! – мовила я з гіркотою. – Скільки їх вже бігає по маєтку, твоїх синів? І в кожного є мати, яка мене ненавидить.

– Ніхто тобі більше не зашкодить, можеш не боятися, я сам за всім прослідкую.

– А ти сам не боїшся? – я дивилась йому просто в очі. – Не жінок, а того пророцтва, яке ми вчора почули? Скажи мені, хто він такий, той, хто в тебе все забере, я хочу знати правду!

Не треба було мені про це питати, бо гнів миттєво охопив нареченого. Він схопив глиняний кухоль і так стиснув в руці, що той тріснув і перетворився на скалки. Очі дико блищали, наче просто зараз хтось заявив права на його власність.

– Ніхто! - провив Радомир дуже тихо, але цей шепіт ніс в собі більше загрозу, ніч найголосніший крик. – Люди пліткують, що темні сили хочуть отримати князівну, але їм не потрібна чужа дружина. Сьогодні ти будеш моєю і ніхто не посміє встати у мене на шляху! 

– Отже, мене ти не почув…

– Почув! – наречений не дав договорити. – Але якщо ти будеш і далі пручатися, комусь розкажеш про те, що сталося, чи про пророцтво Скалгера…

– І що тоді? Ти ж сам сказав, що не можеш від мене відмовитись, - чари розвіялись і я відштовхнула від себе Радомира – ризикнеш своїми землями і народом?

– Ні, одружуся з твоєю сестрою. А тебе видам заміж за будь-кого, в кому тече наша кров, наприклад за мого бездітного дядька. Це не порушить закон. Правда йому п’ятдесят і він втратив на війні око, але у  такому питанні вік та зовнішність не головне, чи не так?

– Ти цього не зробиш, – на мене наче повіяло холодом. 

– Зроблю, не сумнівайся. А якщо ти думаєш, що тебе захистить батько, то йому донесуть, що ти втекла. Навіть твоєму вірному собаці Борко він не повірить. Князь знає свою дочку і тепер скажи – що на тебе чекає?

Цієї миті я хотіла, щоб Радомир провалився крізь землю.

– Я ненавиджу тебе… 

– Можеш ненавидіти скільки завгодно. Відпочивай, випий зілля, воно безпечне і піде тобі на користь. Ввечері у нас весілля, Дивоцвіт, відпочивай і готуйся. 

Він скривив губи в задоволеній посмішці, і попрямував до дверей. Нарешті залишив мене саму, хоча я досі відчувала на собі запах і нахабні дотики. Нестерпно хотіла їх позбутися, як і самого нареченого, а подумки чіплялась за останню надію. Борко повинен був про все дізнатись. Він не залишить мене в такій халепі, мій вірний друг відправить гінця до князя, а може й сам до мене прийде, щоб вчасно врятувати!