Глава 17

Щоб не видати себе, мені довелося заплющити очі, а потім… Я відчула уривчасте дихання Радомира зовсім близько, потилицю стисли сильні пальці і наречений впився в мої губи поцілунком. Цього разу не було ні присмаку вина, ні стриманого бажання, навпаки, здавалося з мене до його вуст потягнулося щось важке і болюче. 

Я чула про такі чари, але вважала казками. Казали варвари зберегли давні знання про те, як перетягнути на себе хворобу чи навіть смертельну отруту. Мої здогадки скоро підтвердились, бо Радомир не розривав поцілунку аж доки мій біль не вщух. Це нагадувало той самий кровний обряд, коли рана на руці загоїлась за якусь хвилину. Я потроху почала відчувати власне тіло, змогла поворухнутися і підняла повіки. Кімната вже не хиталася і це не було видіння, бо молодий ярл стояв біля мого ліжка. 

– Принесіть вина і мій срібний келих, швидко! - наказав Радомир та відсторонився, наче не хотів мене більше бачити. 

Крізь легке марево, що стояло перед очима, я помітила лише його неприродну блідість, але служниця вже подала келих з напоєм і він осушив його до дна. Тепер справа була за знахаркою, що вже змішувала свої трави і шепотіла заклинання. Своє зілля наречений випив першим, а потім стара наблизилась до мене. 

– Випий і ти, князівно! Це допоможе! - стара простягнула чашу, але я відштовхнула її від себе.

– Тільки якщо це спочатку хтось спробує! - хоча в мене ще не зник туман в голові, язик вже добре слухався, а причин для недовіри було більше ніж вдосталь. - Я вже отримала одне цілюще зілля вранці, звідки мені знати, що це не ти його приготувала?

Всі одночасно повернулися до мене.

– Обережніше з такими звинуваченнями, – негайно втрутилась Ярослава, але мені її погрози були як з гуски вода.

У відповідь я повільно підвелася, опустила босі ноги на підлогу та невпевнено підійшла до столу, де досі залишався непочатий сніданок. Радомир мовчав, але не зводив з мене очей, мабуть, тому що я була в самій сорочці. Жодна дівчина не дозволила б собі постати в такому вигляді перед нареченим, але мені було не до того. 

– Отрута тут, можете переконатися, мені принесли її вранці. 

Я не встигла взяти кухоль в руки, як мене випередила знахарка та відібрала посудину. Всі мовчали, поки вона принюхувалась до солодкого запаху і щось чарувала. Сунула кістлявий палець у варево, торкнулася язика. 

– Схоже на дурман, - пробурмотіла стара під ніс, - Або це ягоди аконіту. Князівна випила майже все, дивно, що вона не віддала богам душу. 

– Я не така дурна, як ви думаєте і не така беззахисна, - вигукнула, долаючи слабкість. – Про мене подбали, коли я їхала з дому, інакше навіть Радомир нічого б не зміг зробити!   

Я смикнула за шнурок і показала ладанку, а потім – бабусин перстень. Всі мовчали, навіть Ярослава не проронила ні слова.

– Хочете знати, хто це зробив?!  

– Кажи! Тільки не здумай брехати, - Радомир опанував себе першим і навис наді мною. Його очі кидали блискавки попри блідість, яку підкреслювали  намистинки поту, що вкривали високий лоб.  

В цю хвилину в мені вперше ворухнулись почуття до нареченого, який перетягнув на себе отруту. Зараз він повинен був відчувати біль, але ні словом, ні жестом про це натякнув. Думаю, його рятувала природна міць та сила, а може темні чари, якими чаклуни оберігали правителя та його родину. 

Цей жахливий випадок міг би нас зблизити, але переступити через події минулої ночі виявилося надто важко. Отрута не потрапила б на мій стіл, якби не коханка нареченого і не її відчайдушна спроба позбутися суперниці. Таке я не здатна була забути, а тому вирішила йти до кінця. 

 – Покличте дівчину, яка прислужує Ясмін. Вона вам все розкаже! 

Присутні перезирнулися і в очах Ярослави з’явився подив і навіть страх. Вочевидь княгиня не могла зрозуміти, яким чином я про все здогадалася, хіба що перед нею справді відьма? Я була готова й до такого звинувачення - теж мені новина, це прізвисько доводилося чути й раніше. Правителька стрималася. Замість цього вона  зробила знак і відправила одну з дівчат за Черемшою, а сама наблизилась до мене.

– Повернись до ліжка! Мій син і нащадок ярла вже двічі ризикував через тебе життям. Ти повинна одужати, або нам доведеться скасувати весілля. І ще – про те, що сталося ніхто не має знати, правитель особисто покарає винних.

Я ледь не розсміялася. Покарає! У Всеслава, мабуть, все життя був власний гарем, але я – не покірна дружина, щоб терпіти напади бранок. Все що Ярослава могла – відіграватися на мені, але і тут їй завадили. В кімнату зайшло ще кілька гостей і стало зовсім тісно. Хтось виштовхнув Черемшу вперед і  я не стала чекати, поки дівчину почнуть допитувати.

 – Знаєш, чому ти тут? - у відповідь вона відчайдушно помахала головою, а я підступилася впритул та спробувала змусити подивитись в очі. – Знаєш! Якщо скажеш правду, тобі нічого не буде. Ти принесла для мене отруту, навіщо? 

Вона мовчала і мати Радомира втратила терпець.

– Хто тебе прислав?! Кажи, поки я не змусила тебе саму випити це зілля! Хто? Краще зізнайся, чи хочеш дізнатись, що таке справжній допит? 

– Помилуйте мене, князівно, я ні в чому не винна! Я не хотіла, – дівчина кинулася мені в ноги, заливаючи підлогу сльозами  – Це все пані Ясмін! Це вона наказала!

– Брешеш! - Радомир замахнувся, але я встигла його відштовхнути. Такої люті я ще ніколи не бачила, бо слова бранки зачепили його самолюбство. Син ярла не міг повірити, що бранка посміла піти йому наперекір. – Ясмін не могла цього зробити, вона б не ризикнула! Хто б повірив в те, що Мілена просто взяла собі та й померла!  

– Пані влаштувала все так, щоб в цьому зізналася інша … Бажана… та що прислуговувала князівні. Вона візьме провину на себе, інакше втратить молодшу сестру, яка живе тут, в маєтку.

Я опустилася на лаву, відчуваючи, що потрапила в павуче гніздо. Ще не прожила тут і кількох днів, а вже двічі мені погрожували смертю! Не треба й чекати, поки здійсниться те загадкове пророцтво.