Глава 16

– Черемша, підійди до мене! Що це таке? - намагалася говорити спокійно, хоча в душу прокрався холодний страх і найгірші підозри.

– Цілющі трави, – бранка так низько опустила голову, що я бачила тільки темну маківку. – Вони не дозволять замерзнути і нададуть вам сил.

– Чудово пахне… це ваша знахарка приготувала? – відповіді не було, але я приклалася до напою і удала що п’ю, а сама непомітно вилила половину. – Дякую. Ти можеш йти, якщо буде щось треба, я тебе покличу! 

– Але…- її очі бігали, бо, вочевидь, бранка отримала інший наказ.

– Йди! Мені потрібно помолилися на самоті перед тим як вживати їжу. 

Це спрацювало, бо навіть варвари з півночі звертались до своїх богів. Вона позадкувала до дверей, а в мене миттєво народився новий план. Отже, від мене зібралися позбутися, але хто саме? Напевно винуватець поводитиметься так, щоб його ніхто не запідозрив, але ж точно схоче впевнитись, що зілля спрацювало! Тоді я й зможу впіймати їх на гарячому!

Саме тепер згадала, як в дитинстві ледь не до смерті налякати двоюрідних сестер, коли прикинулась упирем. Насмішки та образи дорого їм коштували, і байдуже, що мене покарали й зачинили в кімнаті на цілий місяць! 

Тепер мова йшла не просто про злі язики, бо я згадала, що мені нагадує цей солодкий запах - вовчу ягоду! Кликати варту не мало сенсу, бо так я ніколи б не дізналася, чиїх то рук справа, та й спробуй доведи свою правоту! Отже, єдине, що я могла вигадати - вдатися до невеличкої вистави. 

По-перше, я скористалася крейдою, що вкривала стіну, і намастила нею губи, потім притулила до віконниці руки і тримала, доки вони не стали крижаними. Ну а для більшої правдоподібності натерти кінчики пальців ягодами бузини та чорниці, які подали на сніданок. 

Я встигла вчасно. В коридорі вже чулися швидкі кроки, тому я кинулася до свого місця біля столу, уляглася на підлогу і завмерла, підглядаючи крізь опущені повіки. Двері нечутно відчинилися і в кімнату зайшло двоє – Черемша та незнайома дівчина в багатому одязі. Її обличчя я не роздивилася, але запам’ятала чорне довге волосся, заплетене в дві коси.

-Вона випила зілля? Ти впевнена? - незнайомка не підходила ближче і говорила голосним пошептом. 

-Так, пані Ясмін…

-Перевір, чи вона дійсно померла, якщо так - біжи й клич людей, а я повернуся до себе. Сподіваюсь, Радомир повірить, що Боги втрутилися вчасно ще до Кривавої повні. Він не зрадить мені з цією чужинкою.

Я зачаїла подих. Черемша підійшла та схилилася до мене і взяла за руку. Було чути, як вона тихо схлипує та намагається себе опанувати, щоб доповісти своїй хазяйці. Була б більш хитрою і розумною, то піднесла б до губ люстерко, але бідолашну саму трусило від страху. 

– Вона не дихає і руки захололи. – дівчина швидко підвелася і відступила в сторону

– Добре! Ходімо швидше!  

Я видихнула з полегшенням. Отже, я побачила суперницю на власні очі і почула її ім’я. Тепер все залежало від того, як швидко про це дізнаються інші. Лежати на підлозі було холодно і я думала про те, що скоро почну тремтіти і цим себе видам, але Черемша виявилась досить спритною. Скоро почулися голоси та тупіт, двері знову розчахнулися і в покої зайшла княгиню в супроводі кількох служниць. Одна з них одразу кинулася до мене, спробувала підняти, та я лише щось прохрипіла.

– Моя пані, - промовила служниця, - вона жива, але у князівни посиніли пальці, це схоже отруту.

– Отрута в моєму домі?! Хто посмів? Опитати всіх, хто прислугував князівні і негайно пошліть за знахаркою! – Ярослава наче боролася сама з собою. – Не стійте стовпом, знайдіть Радомира і ведіть сюди! 

Я не очікувала, що свекруха так сприйме новину, ніхто не зміг би прикидатись настільки талановито, отже, вона і справді не була в цьому замішана і не підтримувала мою суперницю. Крізь опущені повіки я уважно слідкувала за тим, як завжди спокійна мати нареченого міряє кроками покої та розмірковує вголос.

– Хто б міг подумати, що таке станеться? Вона потрібна мені живою і здоровою, хоча я б воліла ніколи не бачити цю дикунку! Як взагалі мій син міг таку обрати? Дивоцвіт, а як же, більше схоже, що мати в неї відьма і дочку навчила, як причарувати нареченого. Великі боги, побоююсь Радомир розлютиться я вже не кажу про плітки. які одразу поповзуть маєтком. 

– Ми знайдемо винного, – спробувала заспокоїти її служниця. - А поки що скажемо, що дівчина захворіла. Вона слабка, а довелося стільки їхати через ліс… 

– Борко слідкує за всім, як той шуліка, він не повірить у раптову хворобу. Ніколи б не подумала, що князь буде таким передбачливим і захоче розлучитися з десницею заради одруження дочки. Ми всі в небезпеці, якщо вона не виживе, на нас підуть війною, а ярл зараз надто слабкий! Зробіть все, щоб Мілена одужала!  

Спостерігаючи такий ґвалт я через силу стримувалася, щоб себе не видати. Зрозуміло, що новина не сподобалася княгині, але чого вона так злякалася? Війна… та коли радичі з їх військом комусь програвали? Може гніву богів, які тепер від них відвернуться? Може її шпигуни слідкували і за сином та передали, де він провів ніч? 

Я лише іноді підглядала за тим, як метушилися всі, хто зібрався в покоях, а тим часом в голові почало паморочитися. Підступала нудота, а холод і справді розтікався тілом, все більше мене охоплюючи. 

Я зібралася з духом. Ні, не могло бути такого, щоб мене вбив один ковток того клятого зілля! Хотілося закричати, та язик більше не слухався. Крізь прикриті вії побачила, як розчахнулися двері і в покої зайшов блідий, розлючений Радомир. 

– Це правда?! - дивився він на мене, але звертався, вочевидь, до матері. - Мілену дійсно отруїли? Куди ви дивилися, як таке могло статися? Допитайте кожного, бо я сам це зроблю і мені байдуже, якщо доведеться стратити всіх ваших служниць, мамо! 

Правителька сердито відмахнулася.

– Розберемося в цьому пізніше, зараз треба врятувати Мілену. Я вже відправила за знахаркою, але ти повинен розуміти, що знадобиться твоя участь. Зараз ти - єдиний, хто може допомогти.