Глава 14

Тут було ще холодніше, ніж в покоях, проте мене зупиняло інше. Як я виберуся звідси? Навіть якщо вдасться непомітно прослизнути повз охорону та знайти стайню. Маєток точно добре охороняють, я сама бачила дружинників на стінах… Без допомоги Борко втекти не вийде, бо більше тут немає вірної людини. Стоп! Раптом на думку спало просте рішення. 

Ярл точно був людиною слова і не дозволив би нікому його порушувати. Навіть власному сину! Якщо всі дізнаються, що Радомир не стримав клятву вірності, наша шлюбна обітниця втратить силу. Радичі понад усе бояться своїх темних богів та чаклунів, а ще всі думають, що я по вінця переповнена коханням, то ж нікого не здивує спалах ревнощів. 

Я зціпила зуби і рушила з місця, тримаючись в тіні подалі він поодиноких смолоскипів. Десь поруч розважався з коханкою Радомир і мені варто було впіймати його на гарячому. Підняти шум! Змусити зізнатися в зраді й в порушенні обіцянки перед богами. Можливо, тоді вранці я покину це кляте місце?  

В ту хвилину я не думала, як сприймуть таку новину батьки, бо на наш шлюб розраховували не тільки заради нащадків, а щоб підтримати мир з ярлом. Байдуже! Хай цей дикун шукає когось іншого! Дівчину, якій немає справ до його невільниць, що гріють щоночі ліжко, знемагаючи від бажання…

Я ледь стримала тремтіння. Покої його обраниці були десь поруч і я непоміченою пройшла ще кілька кроків, поки почула тихі голоси. Навшпиньки прокралася аж поки не зупинилася коло прочинених дверей. Коханці так поспішали, що навіть не зачинилися на засув. Не боялися сторонніх. Якби Радомир хотів сховатися, то покликав би охорону, та йому у власному домі було явно байдуже до пліток. 

На підлозі танцював ледь помітний промінчик – світло каганця, що горів в кімнаті, було слабким, але посеред густої темряви здавалося яскравим спалахом. Я притиснулась до одвірка і одразу про це пожалкувала.   

Радомир був тут, я не помилилася! Його одяг грудою валявся на підлозі, а сам наречений стояв спиною до дверей - міцний, широкоплечий, зі світлим довгим волоссям, перехопленим шкіряним шнурком. Не соромився власної наготи, а після цілого ковша меду, здається і не мерз. 

Від такого видовища я жарко зашарілася, бо вважала кохання чимось чистим і прекрасним, а про подружній зв’язок знала не більше, ніж будь-яка незаміжня дівчина. Іноді служниці в лазні сміялися і шепотілися, згадуючи “те саме”, бо всім було цікаво дізнатись, як то воно, коли чоловік приходить “здобути калину”.  Пізніше знахарка матері пояснила – мені нічого не потрібно знати, бо все вміє і розуміє чоловік, який добре відає, що робити. Головне - берегти дівочу честь і вірність нареченому. 

– Медовими ласками нагородить тебе, - казала вона, – Золотом осипле за твою цнотливість, за колодязь зачинений!

Зараз ці слова наче знову зазвучали у вухах, тому я не була готова до того, що побачила. 

Руки коханки, яка сиділа на краєчку ліжка, пестили тіло Радомира, а він запускав пальці в чорні кучері бранки. В цій близькості не було ніжності, лише хіть і щось дике, тваринне! 

Матінка казала: ти його покохаєш! Але як? Як покохати, знаючи, що Радомир і після весілля буде розважатися вволю? Задовольняти власну хіть. Це було так принизливо, що в мене аж кров закипіла. Я повинна була будь-що розірвати заручини, покликати людей, проте язик чомусь не слухався. Відчуваючи сором і бридкість, відсахнулася від дверей, аж  раптом наткнулась спиною на когось невидимого.

– Тихіше! –  не одразу впізнала голос людини, яку менше за все очікувала тут застати. 

– Борко?!

– Шшш! Ходімо, князівно, вам тут немає чого робити!

Міцні руки схопили, відтягуючи в сторону, плечі накрив теплий кожух і ми рушили через темний коридор. В голові все плуталось і тоді я навіть не подумала, що десниці наказали за мною уважно стежити. Мені просто стало легше, бо поряд опинився той, кому можна довіряти.

– Що ти тут робиш?!  я притулилася спиною до холодної стіни, а Борко через свій немаленький зріст змушений був до мене нахилитися. Дихання дружинника обпалювало вухо, коли він, нарешті, заговорив.  

– Ваш наречений не тримав за столом язика і багато випив, тому я вирішив упевнитись, що він не спробує заявити завчасно про свої права. Але як ви тут опинилися?

В мене спалахнуло обличчя. Досі Борко знав про всі мої провини, я могла чесно про них розповісти, щоб мене вигородили перед батьками, але тепер… Як було сказати, що незаймана дочка князя, той самий Дивоцвіт підглядає за непристойними розвагами? Добре, що нас оточувала напівтемрява і думки Борко потягнулися в інший бік.

– Невже ви знову зібралися втекти? В самій свитці по такому холоду? Одна через ліс, в якому ми ледь не загинули? – моє мовчання він сприйняв, як згоду і продовжив вже тихіше. – Я обіцяв княгині, що буду захищати його доньку, тому я тут. Попри все! Буду стерегти вас, як зіницю ока до самого вашого весілля!

Я стрепенулася, згадавши розмову матері, яку потай підслухала і в голові пронеслася страшна здогадка.

– То це вона наказала отруїти візницю, щоб ти зайняв його місце? Був поряд? 

– Не зараз, – Борко озирнувся і прислухався, чи не слідкує за ними хтось з людей Всеслава, але й без слів я зрозуміла, що вгадала. – Якщо нас знайдуть тут удвох, мені відрубають голову, а вас покарають за зраду нареченому. Повертайтесь до себе, зачиніться в покоях і нікого не пускайте до ранку. Нічого не бійтеся. Пам’ятайте, поки я поруч, вас не посміють торкнутися навіть пальцем!