Глава 13

– Як тебе звати? – запитала я бранку, яка крутилася навколо, допомагаючи зняти святкове вбрання.

– Бажана, – дівчина не підводила очей. 

– Ось що, Бажано, ти не повинна мене боятися, я ніколи тебе не скривджу! Чуєш? – я взяла служницю за руку. – Добре, що ти тут і ми можемо поговорити відверто, бо мені потрібна допомога. Я нікому про це не розповім, але скажи правду: мене намагаються налякати, чи це правда? Всі ці розповіді про те, що ховається в лісі, сорочка… І ще, ти щось чула про пророцтво, яке всі згадують? Бажана підвела погляд і таких наляканих очей я ще ніколи не бачила. 

Губи дівчини ворухнулися, але лише на мить, бо вона не промовила ні слова, тільки похитала головою. Отже, бранка точно щось знала, але їй заборонили говорити. Замість цього вона підхопила сорочку з вишитими рукавами та воротом і повернулася до пані.

– Одягніть і лягайте. Не бійтесь нічого і не думайте про погане, я весь час буду поруч. Спатиму тут, на підлозі.

– Тобі звеліли мене стерегти? – здогадалася я і бранка густо почервоніла. – Чудово, але це не потрібно! Можеш йти до себе та відпочити, прийдеш вранці, я нікуди серед ночі не втечу. Йди! Наказую тобі поспати! 

Я намагалася бути ласкавою, але, зачиняючи двері на засув, ледь справлялася з образою та гнівом. Тож батькам Радомира чи йому самому спало на думку, що я буду тишком-нишком ходити вночі по будинку? Цікаво, для чого? Якщо мене хотіли захистити, то поставили б біля дверей охорону, хіба причина була в іншому і їм є що приховувати… 

Від холоду в мене вже цокотіли зуби і я, нарешті, пірнула під хутро, закутуючись майже з головою. Одна здогадка змінювала іншу, перед внутрішнім взором прослизали непевні образи, де змішалися вовчий вий, образ волхва з ножем в руках, Радомир, який хижо посміхався, а потім величезна тінь, що закрила небо. Те, що на нас насувалося, було не хмарою і не сонячним затемненням, але як тільки воно розкинуло чорні крила, сон обірвався. 

Я прокинулась, наче хтось хлюпнув в обличчя холодної води. Кімната досі була занурена в темряву, але тепер до вух більше не доносились співи та сміх, отже, свято закінчилося. У вікно хтось тихенько скрібся - мабуть, колючий сніг намагався остаточно засипати шибку. А ще зпросоння почулися кроки – невпевнені, тихі наче хтось намагався непомітно пройти коридором в темряві. 

Невідомий тихенько штовхнув двері, але вони виявилися зачиненими на засув. Я, зачаївши подих, опустила руку та витягнула з чобота мисливській ніж. Може така зброя і не була дієвою проти перевертнів та нечисті, але просто так я нізащо не віддам ні власне життя, ні свою дівочу честь! 

– Радомире! – хтось за дверима  подав голос і я прожогом вискочила з ліжка. Отже, нічний гість був ніхто інший, як мій наречений, але його хтось чекав і тепер гукнув.

Я притиснула вухо до дверей, відчуваючи важкі удари серця, і розібрала жіночий голос. 

– Що ти тут робиш? – обізвався Радомир до незнайомки і його кроки затихли.

– Чекаю на тебе. Я все чула! Скалгер ніколи не помиляється, розумієш, що це означає? Вона повинна померти, а ти залишишся зі мною… Моє серце, життя моє, мій коханий!

Голос жінки зійшов нанівець і  я яскраво уявила, як коханка Радомира зараз заволоділа його вустами. Отже, суперниця жила поруч, в тому ж домі, може навіть в сусідній кімнаті! 

Зручно! Від обурення я навіть забула, що стоїть босоніж на холодній підлозі і напружено вслухалася в таємну розмову.

– Щоб я такого більше не чув, зрозуміла? – Радомир раптово обірвав коханку. – Почнеш плескати язиком, повернешся туди, звідки я тебе забрав. Їй нічого не відомо і батько не буде порушувати слово. 

–  Тобто, ти одружишся з цією… попри передбачення? Знаючи, КОМУ вона призначена насправді? 

– Я сказав цить! Ми вже пов’язані кров’ю, я дав обітницю, – глухо проговорив Радомир і в його голосі звучала досада. 

– Але ти не зможеш її стримати! Берегти вірність одній жінці… – вона тиха засміялася. – Ти – майбутній ярл. Боги пробачать тобі, бо це право всіх правителів. Я не пов’язана з тобою кров’ю, Радомире, але нас зв’язок сильніший! Скоро в тебе буде первенець, твій син, ти ж пам’ятаєш про це? І я не буду тебе ділити з Міленою, скоріше помру!

– То ти хочеш зайняти її місце? Зовсім втратила останній глузд? Бранка не буде моєю дружиною, навіть не мрій! 

Почувся голосний зойк, а потім тихий плач. 

– Хіба я гідна про таке мріяти! Але благаю… не залишай мене, хоча б поки ти не одружений, ніхто не дізнається, що ми були разом. 

– А ти не боїшся розгнівати богів?

– Ні, я беру провину за цю ніч на себе!

Знову запала тиша, але скоро кроки обох почали віддалятися і я почула, як тихо рипнули двері. Думки в голові проносилися темними хмарами. Ось чому наказали мене стерегти! Ось для чого в покоях повинна була ночувати Бажана! 

Щоб там не значило передбачення, Радомир не збирався розривати заручини, хоча в нього була коханка.

А може й не одна! Боявся своїх богів, але так рвався до влади, що навіть спробував встояти перед спокусою, щоб  не торкатися мене до весілля. 

Я була певна  - Всеслав страшенно розгнівається, якщо дізнається про цю нічну пригоду. Всі в маєтку намагалися приховати, що у княжича є невільниці, ті, що задовольняють його бажання та чоловічу хіть. Але жінка, що носить його сина?! Досі я сподівалася, що це перебільшення, але все виявилося ще гіршим, ніж плітки. 

Якби справа була тільки в подружній зраді, я б задушила власну гордість, але ці двоє сказали дещо таке, від чого захолола кров. Я повинна померти! І мабуть, помру, якщо не зумію звідси вибратися!

Рішення прийшло миттєво. Я кинулась до скрині, де чекав акуратно складений одяг, абияк накинула свиту та сунула ноги в чоботи. Потім безшумно відсунула засувку і визирнула в темний коридор.