Глава 9

Я озирнула всюдибіч. У центрі широкого двора палало багаття, а навколо зібралися наближені ярла, слуги та озброєні люди в мисливському одязі. Всі одночасно гомоніли та переглядались, а Радомир мертвою хваткою вчепився в руку та потягнув мене за собою, навмисно змушуючи поспішати. В цю мить двері будинку відчинилися і назустріч рушив чоловік у соболиній шубі, перед яким всі, вклоняючись, розступалися. 

Ярл був страшенно блідий і ледь тримався на ногах, але гнів хвилями розходився від нього і це відчувалося навіть на відстані. 

– Батьку, - Радомир теж вклонився, хоча важко дихав і явно не був у захваті від такої зустрічі.

– Що сталося? – брови Всеслава зійшли на переніссі. 

З сином його ріднила та сама “ведмежа” статура, сірі очі та дуже світле волосся. А ще - неймовірна зверхність, з якою ярл звик розмовляти. - Мені доповіли, що ти з людьми зник в дорозі. Тебе шукають вже кілька годин, ми вирішили, що сталося неминуче. 

– Сани князівни потрапили в заметіль, нам довелося відлякувати вовків, - крізь зуби проговорив Радомир.

У відповідь ярл здійняв вгору сиві брови. Правитель був не просто сердитий, а розлючений - те, що сталося порушувало всі правила, бо наражало життя самого спадкоємця на небезпеку. Ніяка жінка не була цього варта. Всеслав кинув в мій бік поглядом і щільніше стиснув губи. Якби не політична домовленість, він би десять разів подумав, чи обирати таку невістку, але зараз змушений був дотримуватись закону гостинності. 

– Поговоримо про це пізніше! – одними губами промовив ярл та підвищив голос. – Ми вітаємо тебе, Мілена, дочка Димітрія, на наших землях! Проведіть князівну до її покоїв та подбайте про неї, а ти, Радомире, підеш зі мною!

Я видихнула з полегшенням. Як би Всеслав не ставився до того, що відбулося, він зумів стриматись. Тепер на мене чекало тепло, частування та можливість відпочити. Після всіх випробувань це здавалося просто мрією і я попрямувала за служницею спочатку в дім, а потім високими сходами – нагору. Кілька бранок одразу взялися до роботи: допомагали зняти засипаний снігом одяг, заносили скрині, розтирали змерзлі руки.

Я потроху почала зігріватися та озирнулася у своїх покоях. Така скромна кімната в батьківському домі була хіба що у служниць: проста дерев’яна лава з накинутим на неї домотканим килимком, груба, де палав вогонь та крихітне віконце. Єдине, що тішило – широке ліжко з накиданими на нього теплими шкурами. Мене охопило пекуче бажання: от би зараз впасти, накритися ними і заснути! Дорога виявилась справді важкою, але мені і помріяти про відпочинок не дозволили.

Двері знов відчинилися і в кімнату зайшла висока гордовита жінка, в якій не важко було впізнати дружину ярла. 

– Я хотіла сама тебе побачити, – промовила княгиня і підійшла ближче. – Кажуть, мій син ризикував через тебе життям. Це правда? 

Отже, правительці про все розповіли і від мене чекала виправдовувань. І це замість того, щоб поцікавитись, чи все добре після того, як я ледь не стала здобиччю вовків і провела  кілька годин посеред страшної хутровини! Це стало останньою краплею. Багато захотіли - падати навколішки й перепрошувати я не збиралася, а з таким ставленням скоріше погодилася б вийти заміж за конюха!

– Думаю, Радомир сам відповість на ваші питання, – я  підвела очі, в яких не було й натяку на покору чи страх. 

Дивно, але правителька, в якої слова звинувачення вже готові були злетіли з вуст, у відповідь змовчала. Вона навіть розгубилася і застигла, розглядаючи мене, а потім несподівано змінила гнів на милість. 

– Гаразд. Я поговорю з сином, але відтепер ти будеш виконувати все, що тобі скажуть. Слідкуйте, щоб наша гостя нікуди не виходила без супроводу, я скоро повернуся! 

Вона одразу пішла, а я без сил опустилася на лаву. 

– Моя пані, здається у вас жар! – чорнокоса бранка, яку мені приставили в услужіння легко торкнулася чола. – Покликати знахарку?

– Не треба! Зі мною все гаразд, просто трохи перемерзла в дорозі, – я дійсно почувалася не кращим чином, але точно не хотіла привертати до себе увагу. 

Якби ж то поряд була вірна Орися, вона б уклала мене в ліжко та заварила трави! А ще розшукала Борко та зробила так, щоб я могла з ним поговорити. Зараз сподіватись на це не доводилося, бо виходити без дозволу мені заборонили, а де зупинився батьків десниця я взагалі не знала. 

Тим часом в домі Всеслава ніхто й не думав про відпочинок. На кухні готували частування, слуги бігали вгору і вниз, а навколо мене досі крутилося троє мовчазних бранок. Слуги заходити і виходили, тому я не одразу звернула увагу на те, що двері знову відчинилися, пропускаючи гостей. 

На порозі стояла княгиня Ярослава і цього разу вона з’явилася не сама, а в супроводі сина та вкритого вовчою шкурою незнайомця, що спирався на криву палицю. Мені достатньо було один раз на нього глянути, щоб зрозуміти – це волхв чи жрець, який служить родині ярла. Від нього важкими хвилями розповсюджувалась темна сила і бранки, які були в кімнаті одразу попадали на коліна. 

Я теж відчувала, наче до мене тягнеться невидима рука, але якоїсь миті вона наче відсахнулася і дихати стало легше. Ось коли я згадала про ладанку, що знахарка власноруч передала перед від’їздом! Отже, цей амулет дійсно захищав і повинен був берегти й надалі, аж до часу, коли “в мені тектиме кров Радомира”. Я гадки не знала, що це може означати,  поки що я просто мовчки чекала й раділа, що мені не довелося принижуватись. 

–  Скажи своє слово, Макош! – звернулася до нього княгиня. – Бо моє серце підказує, що син помилився.