Глава 8

Скільки так довелось мчати - невідомо. Я втратила відлік часу, коли заметіль почала вщухати і дерева, нарешті, розступилися. Попереду відкрився засніжений пагорб і дорога, що вела до маєтку ярла, який погрозливо підняв стіни темних будинків. Тільки тепер мій супутник трохи притримав коня і вирівнявся в сідлі. 

Він мовчав, але рука сильніше охопила за пояс, та поповзла вгору, вивчаючи тіло під шаром зимового одягу. 

-Відпусти! - в голові промайнула думка про те, що в чоботі схований ніж. 

-А то що?  Ми тут удвох, а ти рано чи пізно будеш моєю. 

-Якщо я і належатиму хоч одному чоловіку, то тільки тому, хто зі мною одружиться! Попереджаю востаннє - прибери руки! 

-Як цікаво, - він наче не чув ні слова. - Боги, мабуть, вирішили втрутитися у відбір, але я не проти їх вироку. Ти мені подобаєшся. Правда, ти трохи дика, маленька князівна, та ми це виправимо, я навіть готовий почекати до весілля.

Мабуть, в чомусь Радомир мав рацію, бо на моєму місці будь-яка дівчина закохалася б з першого погляду. Ще б пак, адже син правителя не просто на оглядинах помітив, а врятував! Спадкоємець ярла виявився саме таким, як описувала мама: вродливим, сильним і безстрашним, хоч зараз віддавай руку й серце! Але я відчула тільки гнів, бо він навіть краплі поваги не виявляв, наче тримав мене за бранку на одну ніч.

Радомир шумно вдихнув повітря, як хижак, що вивчав запах своєї здобичі і в його сірих очах спалахнув небезпечний вогник. Торкнувся шиї, на якій тривожно билася під шкірою жилка, посміхнувся та раптом схопив мене  за підборіддя.

Такі очі він бачив вперше і не міг відірвати погляду. А може справа була в тому, що жінки, зазвичай, підкорювались його владі без жодного слова? Хай там як, цей дикун змусив мене підвести голову та впіймав губи, яких ніхто досі не торкався. Владно розімкнув їх, щоб забрати своє, обпік хмільним диханням. Я зіщулилась, не очікуючи нападу, смикнулась, але його це лише сильніше розпалило. 

Швидка їзда, близька небезпека, непокірна жінка пробуджували хіть, а не кохання. Я почувалася полонянкою, яку жадібно стискали сильні руки. Радомир і досі не розірвав поцілунку, не даючи перевести дух і в голові від цього почало паморочитись. Повітря не вистачало, я, опираючись, хапала його дрібними ковточками, коли мій рятівник насилу себе опанував. 

Тепер його, нарешті, вдалося відштовхнути і я витерла вуста. Хотілося негайно позбутися присмаку цього нахабного поцілунку! Губи, обвітрені на морозі, пекло, а ще я почувалася так, наче сама випила кухоль меду чи якогось зілля. 

-Я все розповім і, сподіваюсь, мене повернуть до батька!

-Хто тобі повірить? - Радомир лише розсміявся. 

В голосі промайнула насмішка та навіть презирство, бо мої попередження, вочевидь, його ніскільки не турбували. Мій нестерпний наречений випростався і пустив коня риссю, а мені довелося вчепитися в гриву жеребця. Нехай! Як тільки ми приїдемо, обов’язково змушу його за все відповісти, бо зі мною, схоже, поводились як з іграшкою! 

Чекати довго тепер не доводилось. Попереду вже виднівся маєток ярла та запрошував господаря в його володіння. Я видихнула з полегшенням, але водночас відчула, як підкрадається зовсім інший страх. Мені мало розповідали про північних сусідів, але те, що я побачила, вразило не менше, ніж Чорноліс зі зграєю вовків

Огорожа вишиною у два людських зрости, рів з замерзлою водою та кам’яний міст, що вів до кованих воріт. Поки на звуки рогу відгукнулися охоронці, почет та слуги Радомира почали нас наздоганяти, а разом з ними і Борко, який був живий та неушкоджений. 

Саме тепер мого вуха торкнулося гаряче дихання.

-Ласкаво прошу, князівно, тобі подобається?- промовив Радомир, хоча це було зайве запитання.  

Він просто насміхався! Мабуть, на моєму обличчі відбивалося збентеження та страх - частокіл виглядав так, наче його часто атакували зовні, а нагорі я розгледіла кількох вояків, які вдень і вночі несли службу. Нічого схожого з маєтком батька, таким світлим, з дерев’яними будниками та вітражами у вікнах! Тут все виглядало похмурим та темним.

-Надзвичайно, - пробурмотіла я, намагаючись повернути собі гідний вигляд та прибрала руку, яка досі тримала свою здобич й притискала до сильного чоловічого тіла. 

-Бачу, ти дуже самостійна, то може будеш правити конем сама? - насмішкувато промовив Радомир. 

-Сумніваєшся, що я на таке здатна? 

-Ну то спробуй мене здивувати.

Краще було не казав такого, бо я  не могла пропустити шанс його провчити. Можливо тут в північних землях жінки тільки й робили, що сиділи за стінами, але я могла годинами скакати верхи, а тому без зайвих слів схопилася за повід. Кінь, що повільно ступав через темний отвір воріт, зірвався з місця й пустився риссю. Я направила його вздовж огорожі і люди, які зібралися, щоб зустріти гостей, змушені були кинутися врозтіч. 

Радомир, що не чекав подібного шаленства, втрутився надто пізно - більш ефектної появи його непокірна наречена влаштувати не могла. Коли він зупинив жеребця, наближені ярла перешіптувались та показували в наш бік пальцями, а дехто навіть відверто сміявся. Я розуміла, що вихідка так не минеться, але відчувала неабияке задоволення, бо хоча б на хвилину довела, що я не якась покірна бранка!

-Зробиш так ще раз… - просичав Радомир, зупиняючи жеребця, але його ніхто вже не слухав.

Я без зайвої допомоги зістрибнула на бруківку та спробувала прибрати довге волосся, що розтріпалося і хвилею накривало плечі. Хай погрожує! Зараз в присутності людей батька та своєї рідні не посміє і пальцем мене торкнутися!