Глава 3

В цій до краю натопленій кімнаті було нічим дихати і мені страшенно хотілося одного — холодного квасу. Та хоча б ковточок води, бо чомусь одразу пересохло в роті! 

Тим часом  старша служниця поспіхом вишикувала нас в один ряд, що зовсім не сподобалось Насті. Вона не хотіла ставати біля вікна, а мріяла вразити Радомира, як тільки той переступить поріг. Не просто ж так начепила важкі золоті прикраси та вінець з самоцвітами, які відвертали увагу від обличчя з ластовинням. 

Я ледь стрималась від того, щоб наступити на край її сукні, але саме тепер слуги зникли з очей, а старша челядниця кинулась відчиняти перед дорогим гостем двері. 

Настала така тиша, що чути було, як потріскують дрова в печі, аж поки важкі впевнені кроки не попередили про появу гостя.  

Я застигла і зціпила руки. Намацала рятівну каблучку та подумки почала гаряче просити богів, щоб вони мене врятували! Все, що завгодно, тільки не цей шлюб! 

Радомир тим часом повільно ступав і та інколи зупинявся, а під його ногами поскрипували половиці. Нічого не казав, аж доки я краєм ока не побачила його навпроти Дарини. 

Орися мала рацію! Якщо Сігурд нагадував ведмедя, то Радомир і поготів був на нього схожий. Серед батькових дружинників хіба що Борко міг похвалитися таким зростом та статурою, а хутро, накинуте на плечі тільки посилювало перше враження. Зараз син ярла уважно дивився на мою сестру. Треба віддати їй належне - жодним поглядом чи рухом Дарина не видала свого хвилювання, наче взагалі його не помічала. Стояла, опустивши очі і чекала своєї долі. 

Якоїсь миті Радомир повільно простягнув руку, в якій тримав вишиту хустку і вже майже торкнувся обраниці, коли сталося непередбачуване. Просто в шибку з силою влетів птах та розбився від удару. Пір’я полетіло в різні боки, всі зойкнули, а я кинулася до сестри, згадавши, що це дурна прикмета! 

На місці залишився лише Сігурд. Що до Радомира, він теж був вражений, хоча й не видав це жодним словом. Я не помітила, щоб спадкоємець ярла зблід чи почав призивати для захисту пращурів, але хутка невчасно вислизнула з його рук.    

Тепер вона лежала на підлозі просто під моїми ногами! Очі Радомира повільно ковзнули від Дарини до мене, зупинилися і сповнились відвертого здивування. Я оговталася не одразу і запізно  згадала ті уроки, що нам давала мати, а саме - як важливо дівчині ховати погляд та сором'язливо червоніти! Натомість я обіймала сестру за плечі і дивилась просто Радомиру в обличчя, та ще й задрала голову, бо ледь діставала йому до плеча!  

Всі ще й досі були під враженням від того, що сталося, та голосно перешіптувались, але тепер губи у нареченого розтягнулися в хижій посмішці. Він підняв брову, відступив на крок назад і змірив мене поглядом. 

-Як твоє ім’я? - Радомир склав на грудях руки, роздивляючись мене, наче товар на ярмарку. - Чого мовчиш? Злякалася? 

-Я нічого не боюся! - ледь не скривила носа, бо відчула запах диму та стайні і це відвернуло від нього ще більше. 

У відповідь він розсміявся і клацнув пальцями, підзиваючи слугу. Той спритно підбіг, підняв хустку, що досі лежала біля ніг на підлозі, та подав її пану.

-То, мабуть, ти Мілена? - Радомир повільно підійшов ближче та взяв мене за підборіддя. - Чув про таку.

Від подібного нахабства та неповаги в мене кров кинулася в обличчя  і я одразу відштовхнула його руку. 

-Так, Мілена. Дочка князя Димітрія! - я не могла змовчати, бо хотіла указати цьому нахабі, як треба поводитись. Ким би він не був, але не смів торкатись мене навіть пальцем, хоча б і хотів виявити свою “особливу увагу”. 

- Бачу, ти й справді хоробра… - проговорив він та відступив на крок назад, змірюючи мене поглядом. Здавалося спадкоємець правителя про щось розмірковує. 

Час від часу він  кидав погляд на сестер, які зачаївши подих чекали рішення. Не поспішав, поки, нарешті, наблизився та взяв мене за руку. Я застигла і земля просто пішла геть з-під ніг! Хай би це було все що завгодно, аби не шовкова хустка, яку Радомир вклав в мою долоню. Той самий знак для обраної, бо він кинув оком саме на мене!  

По кімнаті пробіг дружний видих і, хоча я не дивилась на сестер, але відчувала, що мене спалюють їх заздрісні, здивовані погляди.

Отже, бабусина каблучка не захистила, ніхто не захистив, бо дикун з півночі обрав саме мене! Від цього шлюбу вигравали всі. Мати більше не боялась за моє майбутнє, син ярла отримував дружину та матір нащадків, батько - мирну угоду з правителем. А що до моєї долі, то хто б питав згоди у якоїсь дівчини? Навіть непокірної та гордовитої, бо саме такої ще не було у Радомира! 

Все, що відбувалося далі, я бачила наче уві сні. Дівчат кудись увели, але кімнату разом заполонили гості. Чоловіки виказували мені знаки поваги, обмінювались обіцянками у вічній підтримці та дружбі, а потім скріпили домовленість печаткою. Невідворотною! Бо тепер батько ні за що б не погодився забрати назад слово і остаточно вирішив мою долю.