Глава 2

– Це Радомир? - дівчата кинулися і собі подивитись на гостя і старшій служниці довелося їх трохи приструнити. Вона шикнула на них, спонукаючи хуткіше займатися справами. 

– Ні, це повірений ярла Сігурд і немає чого ловити витрішки! 

– А як же Радомир буде вибирати наречену, якщо він сам її не бачив? - одна з дівчат так і стояла, прилипнувши до віконця. - Хіба йому все одно?

– А ось я тобі накажу вкоротити язика, щоб не ставила дурних питань! 

Ще б пак! То тільки в казках княжич їде за нареченою світ за очі, сину ярла таке не пристало! За словами батька Всеслав був вже зовсім слабким, то ж, видно, боявся залишити землі без спадкоємця та захисника і відправив гінця від свого імені. 

Почувши таке, Орися і собі схаменулася, та взялася чіпляти баламути. Прикраси м’яко засяяли на блакитному вбранні і в очах служниці прослизнуло захоплення, а я лише стиснула зуби, таке все було важке, незручне та зайве! Навіть ці річкові перли, що залишились від бабусі - символ чистоти й цнотливості.   

Я була вже майже готова, але раптом згадала про одну дрібницю. Каблучка! 

– Принести мені скриньку! - наказала я Орисі. - Там повинен бути перстень з прозорим каменем, я хочу його одягнути! 

– Але він таким простий… - розчаровано простягнула дівчина.

– Так і є. Саме те, що мені потрібно.

Всієї правди я не збиралась розповідати, бо це була моя таємниця. Бабця подарувала каблучку ще в дитинстві і обіцяла, що та завжди буде захищати. За її словами камінь ставав мутним, якщо проти мене використовували чари, міг виявити отруту в вині, а ще - був здатен виконає одне заповітне бажання. Саме таке в мене вже дозріло, понад усе на світі я хотіла уникнути шлюбу з Радомиром.  

Поки я над цим розмірковувала, двері тихо рипнули і в покої зайшла княгиня, яка вже виглядала знервованою та нетерплячою.

– Геть! - кинула вона Орисі і дівчина разом зі слугами безшумно зникла. Холодні очі матері пробіглися по вбранні. – Нарешті, ти готова. Як тільки покличуть - одразу спускайся вниз. Сподіваюсь, не забула, як треба поводитись?  

– Ні, мамо, але навіть якщо я щось забуду, всі подумають, що це через хвилювання. Я пам’ятаю що було минулого разу, коли приїжджали свати. Дівчині на видання треба соромитись та хвилюватися, хіба не так?

– А тобі байдуже? - мати склала руки на грудях, явно невдоволена такою відповіддю.

– Зовсім ні, але ти ж не чекаєш, що я буду непритомніти від щастя? Я погоджуюсь на ці оглядини тільки заради вас.

Я тяжко зітхнула та слухняно рушила до дверей. І не встигла ще вийти за поріг, як почула внизу розмови та збуджені голоси. З двоюрідними сестрами ми востаннє бачились ще в дитинстві, а тому не одразу їх впізнала. Точніше, по рудому волоссю здогадалася, що одна з нарядних дівчат Настя, а та, що ледь не звисає з поручнів - Іванка. Молодша дочка дядька не могла стримати хвилювання і намагалася зазирнути в залу, де зібралися гості. Моя поява змусила її перервати таку захопливу справу.

– А, це ти Мілена, – Іванка випросталась і окинула мене поглядом з ніг до голови. – Ми думали тебе не буде. Негоже змушувати себе чекати! 

– Головне, що ви не забарилися, – моя посмішка була такою ж щирою, як її привітання. Я навіть пошкодувала, що зараз ми не за маєтком, де минулого разу зіштовхнула родичку в кропиву. 

З того часу вона не дуже змінилася, так і залишилася круглолицею та пухкою, наче сінна дівка. І такою ж язикатою та заздрісною. Серед нас лише Дарина виглядала як справжня майбутня правителька: сповнена природної гідності, висока, струнка, з густою темною косою. В розмові вона не брала участі і взагалі намагалася триматися осторонь дитячих забавок. 

– Радомир вже приїхав? – Настя вклинилась між нами і зайняла місце сестри. – Ти його не бачила?

– А хіба він тут? Я думала приїхав лише повірений ярла, - ця новина чомусь змуcила мене стрепенутися. 

– Звісно тут! -- пирхнула Іванка й подивилась на мене, як на навіжену, –  А Сігурд повинен лише скріпити договір печаткою, хоча він теж не останнього десятка. Права рука самого ярла! 

– То може він теж знайде собі тут дружину? – я виразно подивилась на родичку і хіба вголос не побажала їй саме такого щастя. – Кажуть, у радичів можна брати шлюб одразу з кількома жінками. 

Не знаю, як ця вигадка зірвалася у мене з язика, але воно було того варте. Одразу дві дружини?! В мене аж серденько пустилося танцювати, коли побачила, як витягнулося обличчя у Іванки. Заради такої розваги можна було трохи потерпіти її отруйні зауваження, але саме зараз до нас приєдналася старша служниця.

Що вона казала, я не особливо слухала. Зрозуміла лише, що ми повинні йти за нею і поводитись, як слід жінкам князівського роду. Що до самих оглядин насправді мала смутну уяву, але тепер зрозуміла, що не дуже помилилася у припущеннях. Поки гості розважалися в головній залі, в сусідню кімнату привели мене та всіх, кого хотів побачити Радомир.