Розділ 41

Єва : 

Ніч після «перемоги» Марка та Астарота здавалася занадто тихою. Я лежала в обіймах Бальтазара, слухаючи його рівне дихання, але всередині мене все стискалося. Коли я нарешті заснула, я не побачила наш дах чи зорі.

Я опинилася в порожньому бюро. Але замість стін була нескінченна чорнота. На моєму столі лежала Жива Книга, і з неї виповзали густі, холодні нитки туману.

— Ти думала, що світло може сховати тебе назавжди, Човнярко? — голос пролунав звідусіль. Це був шепіт Пожирача Тіней, слизький і важкий. — Твій генерал став слабким. Він став домашнім псом у рожевому светрі. Віддай книгу, і я залишу тобі твою ілюзію щастя.

Бальтазар: 

Я відчув це миттєво. Температура в кімнаті впала так сильно, що на склі з’явився магічний іній. Єва поруч зі мною почала метатися, її іскра пульсувала нерівно, тьмяніючи під натиском зовнішньої темряви.

«Він тут», — промайнуло в голові.

Я не став будити її грубо — це могло розірвати її зв'язок із душею. Замість цього я заплющив очі й випустив свою свідомість у її сон.

Я увійшов у її кошмар не як чоловік, а як Генерал. Мої крила розгорнулися, розрізаючи чорноту, а в руках спалахнув меч із чистого фіолетового полум’я.

— Пожирачу! — мій голос прокотився луною по порожнечі. — Ти помилився. Я не став слабким. Я став тим, кому є що втрачати. А це робить мене в тисячу разів небезпечнішим.

Єва : 

У моєму сні з’явилося світло. Бальтазар стояв переді мною, закриваючи мене своїми величними крилами. Темрява навколо почала згущуватися в потворну постать без обличчя, яка тримала в руках копію нашої Живої Книги.

— Бійся не мене, Генерале, — прошипіла постать. — Бійся того, що вона приховує. Бійся імені Ганна!

Він кинувся на нас, перетворюючись на зграю чорних воронів. Але Бальтазар не просто бився — він створив навколо мене вогняне коло.

— Єво, прокидайся! — крикнув він. — Твоя воля — це ключ! Це твій сон, а не його!

Яна : 

Я прокинулася від того, що мій хвіст почав світитися синім світлом. У сусідній кімнаті відбувалося щось страшне. Я схопила Астарота під пахву (він навіть не встиг обуритися) і забігла до спальні.

— Бальтазаре! Єво! — я побачила, як навколо них витають чорні тіні, намагаючись пробитися крізь їхню ауру. — Астароте, роби щось!

«Не заважай професіоналам! — вигукнув кіт. — Марку, неси дзеркало!»

Марк, який, здається, і не лягав, з’явився в дверях із тим самим Дзеркалом Істин, яке ми знайшли раніше.

— Якщо ми спрямуємо відображення їхньої любові в цю темряву, вона самознищиться! — закричав Марк, встановлюючи дзеркало навпроти ліжка.

Єва : 

Уві сні я почула голос Марка. Я взяла Бальтазара за руку.

— Ми пишемо нашу історію самі, — сказала я голосно. — І в ній немає місця для тебе!

Світло дзеркала прорвалося в мій сон. Воно було таким яскравим, що Пожирач Тіней видав пронизливий крик і почав розсипатися на попіл.

Я розплющила очі в реальності. У кімнаті було світло. Бальтазар важко дихав поруч, його крила повільно розчинялися в повітрі. Марк тримав дзеркало, а Яна стояла з балончиком лаку, готова «зафіксувати» будь-яку тінь, що вижила.

Бальтазар: 

Я притягнув Єву до себе, моє серце все ще калатало, як бойовий барабан.

— Він пішов. Але він залишив попередження.

Я подивився на Марка. Хлопчик виглядав втомленим, але задоволеним.

— Ти молодець, стажере. Твій план із дзеркалом врятував нас.

— Це була проста оптика в поєднанні з метафізикою, — відповів Марк, хоча його щоки почервоніли від похвали.

Астарот застрибнув на ліжко і потерся об руку Єви.

«Ну що, герої. Ніч закінчилася. Але Жива Книга... вона тільки що сама відкрилася на 41-й сторінці. І там з’явилася карта».

Ми всі схилилися над столом. Книга пульсувала золотом, малюючи лінії, що вели до старого маяка на березі моря.

— Схоже, настав час дізнатися, хто така Ганна Лебюк насправді, — пробасив я, міцно стискаючи руку Єви.