Розділ 37

Єва : 

Ранок почався не з аромату кави, а з того, що ліжко піді мною підстрибнуло на десять сантиметрів. Я розплющила очі й побачила Бальтазара, який виглядав просто катастрофічно: його зазвичай ідеальне чорне волосся стирчало в різні боки, очі сльозилися, а ніс став яскраво-червоним, майже як його улюблений светр.

— Бальтазаре, ти як? — прошепотіла я, торкаючись його чола. — Ой, та ти ж палаєш! Тільки не магічним вогнем, а звичайною людською температурою.

— Я... я в порядку... — прохрипів він. — Це просто... просто... А-А-А-ПЧХИ!!!

У той самий момент у вітальні з гуркотом впала картина, а на кухні самі собою відчинилися всі шухляди.

Бальтазар: 

Це було принизливо. Я — генерал Тіньових Легіонів, істота, що пройшла крізь полум'я Безодні, був переможений маленьким, невидимим людським вірусом.

Кожен мій чих вивільняв неконтрольовану порцію магії хаосу. Я намагався триматися, але коли ніс знову почало лоскотати, я зрозумів: зараз буде біда.

— А-а-апчхи! — черговий вибух енергії змусив наш робот-пилосос злетіти під стелю, де він почав запекло «прибирати» люстру.

«Генерале, — пролунав у моїй голові глузливий голос Астарота. Кіт сидів у ванній, єдиному місці, яке він вважав безпечним. — Якщо ти ще раз так чхнеш, наш диван еволюціонує і піде жити в ліс. Будь ласка, стримуйся!»

Яна : 

Я забігла у квартиру з цілим пакетом ліків, і мій хвіст миттєво став дибки. У вітальні панував магічний безлад: фіранки перетворилися на оксамитових кажанів і літали під стелею, а кактус на підвіконні почав співати оперні арії.

— Так, — я рішуче виставила вперед балончик лаку. — Схоже, звичайна малина тут не допоможе. Нам потрібна «Печатка Спокою»!

Єва вже була поруч із Бальтазаром. Вона обійняла його, ігноруючи те, що від нього летіли іскри, які пропалювали ковдру.

— Тсс... Бальтазаре, заспокойся, — вона поклала руку йому на груди, і її світло почало повільно гасити спалахи хаосу. — Це просто грип. Твоє тіло вчиться бути людським, і це нормально.

Єва : 

Мені довелося бути дуже терплячою. Бальтазар виявився найважчим пацієнтом у світі. Коли я намагалася дати йому гірку мікстуру, він бурчав, що «краще б випив отруту василіска», а коли ставила гірчичники — він ледь не пропалив матрац від обурення.

— Пий, — наказала я, підносячи чашку з липовим чаєм.

— Це пахне квітами... Герої не п’ють квіти... — бурмотів він, але слухняно ковтав.

Поступово його дихання стало рівнішим. Кажани знову перетворилися на фіранки, а пилосос м'яко приземлився на килим. Кактус замовк на високій ноті й знову став просто кактусом.

Бальтазар: 

Коли температура нарешті почала падати, я відчув неймовірну втому. Я лежав, загорнутий у три ковдри, і дивився на Єву, яка заснула поруч у кріслі, тримаючи в руках книгу рецептів лікувальних відварів.

Я обережно, щоб не розбудити її, розправив одне крило і накрив її, як м'яким пледом.

«Знаєш, Астароте, — подумав я, — бути вразливим — це теж свого роду сила. Тепер я знаю, що навіть коли я не можу тримати меч, мене є кому захистити».

«Ти просто стаєш сентиментальним від нежитю, Генерале, — промуркотів кіт, заходячи в кімнату. — Але мушу визнати: твій червоний ніс ідеально пасував до светра. Це був дуже стильний хаос».

Я посміхнувся і заплющив очі. Мій перший людський грип закінчувався, а наш літопис поповнився сторінкою про те, що справжня магія лікування — це не закляття, а турбота тих, хто тебе любить.