Розділ 25

Єва : 

​Минуло пів року з того часу, як Бальтазар застряг у людській подобі, а Артем перестав боятися власного комп’ютера. Наше бюро «Магічне відлуння» стало найпопулярнішим місцем у місті, хоча офіційно ми все ще значилися як «Студія дизайну та психологічного розвантаження».

​Але сьогодні в нашому офісі на даху не було клієнтів. Сьогодні тут пахло лавандою, свіжою хвоєю та... магією.

​— Яно, ти впевнена, що цей лак не вибухне? — запитала я, дивлячись у дзеркало.

​Яна, у сріблястій сукні, що підкреслювала її довге біле волосся, востаннє пшикнула на мою зачіску.

— Єво, це не просто лак. Це суміш закляття фіксації та зоряного пилу. Твоя фата не поворухнеться, навіть якщо Бальтазар вирішить полетіти з тобою на сьоме небо прямо під час обміну обручками.

​Бальтазар: 

​Я стояв біля імпровізованого вівтаря, зробленого з квітучих гілок, які Астарот притягнув з якогось магічного саду. На мені був чорний костюм, пошитий найкращими кравцями (Яною та Артемом), але під піджаком я все одно залишив шматочок рожевої нитки — як пам’ять про те, з чого все почалося.

​Мої крила були напівпрозорими, наче зітканими з нічного повітря, а роги виблискували, як темний аметист.

​— Хвилюєшся, Генерале? — Астарот, який сьогодні був у чорному смокінгу (маленькому, але дуже елегантному), потерся об мою ногу. — Твоя іскра пульсує так, що в сусідньому будинку знову запрацювали зламані тостери.

​— Замовкни, коте, — пробурмотів я, але посміхнувся. — Я просто не можу повірити, що вона обрала саме мене. З усіх істот у всіх світах.

​Єва : 

​Коли я вийшла на терасу, музика скрипки, на якій грав Артем (виявилося, він ще й талановитий музикант!), раптом стала глибшою.

​Бальтазар повернувся. Коли наші очі зустрілися, світ навколо перестав існувати. Більше не було демонів, офісів чи секретних бюро. Був тільки він — мій захисник, мій друг, моє кохання.

​Ми не запрошували багато людей. Тільки ті, хто знав нашу таємницю. Навіть домовик Кузя прийшов, прихопивши з собою кошик магічних горішків.

​— Бальтазаре, чи береш ти Єву за свою дружину, щоб разом писати ваш літопис у світлі та в темряві? — запитала Яна, яка сьогодні виконувала роль магічного архіваріуса-реєстратора.

​Бальтазар взяв мої руки у свої. Його долоні були гарячими, і я відчула, як наше спільне полум'я обгорнуло нас обох.

​— Беру, — пробасив він, і в його голосі було стільки ніжності, що в мене на очах виступили сльози. — До останньої сторінки цього всесвіту. І навіть довше.

​— А ти, Єво?

​— Беру, — відповіла я, ледь чутно від хвилювання. — І обіцяю завжди в’язати тобі найтепліші светри.

Бальтазар: 

​Коли я надівав обручку на її палець, я відчув, як наш «магічний літопис» у моїй голові сам собою перегорнув сторінку. Стара книга закінчилася. Починався новий том.

​Я нахилився і поцілував її. Це був не просто поцілунок — це була присяга. У цей момент мої крила розгорнулися на повну силу, закриваючи нас від усього світу, а іскри від нашого злиття злетіли в небо, перетворюючись на справжні зірки.

​«Гірко! — закричав Астарот, перекрикуючи оплески Артема та Яни. — А тепер — торт! Я сподіваюся, там є рибна начинка для почесних гостей!»