Глава 1

Україна місто Кропивницький 13 червня 2026 року.

Поліцейське відділення дуже сильно відрізнялося від будівель, які оточували його, виглядала ця картина сюрреалістично, поряд з будівлями радянської епохи.

Я студент коледжу що за нещасливим збігом обставин виявився не там та не в той час.Я пішов гуляти з дівчиною, яка вже пізніше виявилася донькою впливового депутата Маркевича. Все спочатку йшло добре, але чим більше ми гуляли з нею тим більше я помічав дивність в її поведінці, піднесений настрій, і смикання, хоч і це можна було звалити на хвилювання, ле знаючи її хоча це і пару днів, я знав, увагою хлопців вона не обділена. Сам не розумію який біс мене потягнув з нею піти гуляти, можливо гормони, або просто моя дурість, але зараз пізно про це думати, я сидів у поліцейському відділенні і мені задавав чергові питання худий слідчий, хоча тільки збоку так може здатися, навіть через його форму видно що він стежить за своєю статурою.

Слідчий копався в якихось паперах, але потім перевів погляд на мене, в його погляді читалося жалість, не до загиблої дівчини Аліни, яка померла , ні, ця жалість була спрямована на мене.

- Роман Ходоровський… Задумливо пробасив слідчий – Ви розумієте що ми не можемо просто так вас відпустити, ви головний підозрюваний у смерті Аліни Маркевич, хоча ви й кажете, що ви не винні ми не можемо вірити вам на слово, тому вас направлять під варту терміном 72 години.

-Що? Я підвівся з місця. -Я не можу, у мене робота…

-Ми розуміємо. Перебив він мене. -Але ваша причетність до вбивства незаперечна, і до кінця розслідування ви будете під вартою у слідчому ізоляторі. Ви мене зрозуміли Романе? З натиском сказав слідчий дивлячись мені в очі.

-А…Адвокат …Я вимагаю адвоката, ви сказали, що я маю на нього право.

-Так маєте. Не став він сперечатися. Помітивши те, що я видав свої емоції він вирішив натиснути на мене.

-Але простіше буде якщо ви зізнаєтеся в тому, що саме ви вбили Маркевич, можливо замість дурних відмовок ви вже скажете правду?

-Скільки разів уже повторювати я нікого не вбивав, вона сама впала і почала задихатися, і я викликав поліцію і швидку допо…

- Не ви викликали поліцейських. Знову він перебив мене.

-Ну, може, і не я, але яка різниця, адже я викликав швидку допомогу.У моєму голосі читалося неприкрите роздратування від усієї ситуації в цілому, і абсурдності всього, що відбувається.

-Це не так важливо.Відмахнувся він як від настирливої мухи.Вам загрожує від 7 до 15 років за умисне вбивство,та ще за зберігання наркотиків від 3 до 5.

У цей момент я виразно зрозумів, наскільки я потрапив, не було сенсу щось пояснювати, і я просто мовчав, після 15 хвилин одностороннього діалогу, де з мене намагалися витягнути надумані звинувачення, двоє поліцейських направили мене до ізолятора.

13 червня за 3 години до смерті Аліни Маркевич

-Та чого ти ламаєшся, це альфа пвп, спробуй я тобі говорю ти закохаєшся.Хлопець на вигляд 20 років не більше, із практично шаленою усмішкою намагався продати «щось» Аліні.

-Я не знаю, мені це не дуже подобається … Дівчина виглядала розгублено, але вогник інтересу в її очах був, і Сергій це помітив.

-Ну ти чого я тобі кажу шансу іншого в тебе не буде, враховуючи той факт, наскільки сильно контролює життя твій батько, хіба це не шанс помститися йому? Посмішка чоловіка ставала все ширше, дивлячись на Аліну, хоча здавалося куди ще ширше.

-Давай. Тихо промовила вона, і простягла купюру сто доларів, очі наркомана спалахнули, і він швидко сунув їй у руки щось замотане в синю ізоленту.

- Її можна одразу так нюхати нічого не треба з нею робити, можна так вживати.Шалений смішок вирвався в нього. Аліні хотілося якнайшвидше забратися подалі від компанії цього божевільного, і не став прощатися попрямувала у бік де стояла її машина з особистим водієм.

За 15 хвилин особиста машина доїхала до її будинку.

Водій глянув у дзеркало в салоні. -Аліна Олександрівна з вами все гаразд?

-Так. Швидко промовила вона та не втрачаючи час вийшла з машини.

Поліцейське відділення.

Олександр Вікторович був дуже злий, йому хотілося відірвати голову цьому виродку Роману, але він стримував себе.

-Він зізнався? З безстрастним обличчям сказав чоловік у дорогому але старомодному сірому костюмі трійці.Олександр умів приховувати свої емоції, але зараз йому це давалося дуже важко.

-Ні.Похитав той головою. Олександр Вікторович, мені здається, він справді не винен. Слідчий явно нервував, не кожен день він розмовляв з людьми настільки впливовими як людина, яка стояла перед ним.

Важкий погляд Олександра був спрямований на слідчого.-У сенсі не винен ви ж сказали, що всі докази вказують на те, що саме він винен у вбивстві моєї доньки. Вже не приховуючи агресії в голосі з натиском промовив депутат.

-Якщо до завтра ви не отримаєте визнання від цього пацана, я сам особисто відірву йому голову, а потім і ви втратите роботу, і не думайте що я на цьому зупинюся після всього, що сталося.Кинувши свій тяжкий погляд на слідчого Олександр розвернувся і попрямував на вихід, але перед тим як відчинити двері він різко зупинився.

-Де він? Я хочу подивитися цьому виродку в очі.

-Він зараз в ізоляторі. Слідчого пробрало дрібне тремтіння, але він намагався тримати себе в руках.

-Де він?! Я більше повторювати не збираюся капітане.

Слідчий підірвався з місця облизав пересохлі губи і повів чоловіка за собою.

-Т..Так будь-ласка, йдіть за мною Олександре Вікторовичу.

Кожен крок бив по вухах охоронця закону, він не міг знати, що буде в наступну мить, і неможливо передбачити, що може статися з ним, якщо їм серйозно зацікавляться такі люди як Маркевич.Через кілька хвилин на його щастя шлях до ізолятора зайняв не багато часу, відчинивши двері ізолятора капітан зробив рукою запрошуючий жест.

Маркевич оглянув вхід в ізолятор і через секундну затримку все ж таки попрямував усередину.Його очі швидко знайшли щуплого хлопця який сидів на лаві з без емоційним обличчям, це його ще більше розлютило, адже на його обличчі не було не краплі каяття в тому, що він зробив.