Епілог

Ось літературний переклад Епілогу українською мовою. Я зберіг структуру вашого тексту, максимально наблизивши його до оригіналу, водночас надавши йому плавності та емоційної глибини, необхідної для завершення книги.

Епілог

Розалія арк оф Ардрасар сиділа в кабінеті чоловіка, який уже багато років належав лише їй. Княгиня відчувала змішані почуття від самого першого дня від’їзду сина. Спочатку вона заспокоювала себе, виправдовуючи все звичайним материнським занепокоєнням. Ось тільки з кожним днем тривога зростала, аж поки фатальні події не почали відбуватися одна за одною.

Перше, про що вона дізналася, — це збір великих князів, який мав відбутися в Імператорському палаці. Листа від Імператора вона теж отримала, але там не було запрошення. Він просив не залишати землі князівства і перебувати в безпеці, посиливши охорону. Причин не називав, але й так було зрозуміло, що її син бере участь у якійсь авантюрі Імператора. Першим бажанням жінки було кинути все і з усіма військами князівства вирушити до княжича у вільне місто. З великими зусиллями вона стримала цей порив.

Замість цього вона зібрала всіх довірених людей княжича, що залишилися в князівстві, на раду. Вже досконально вивчивши всі звіти й розуміючи, які цілі переслідував Дисар, вона хотіла допомогти. Для неї князівство було всім, як і для будь-кого з їхнього роду. Але рада була зірвана через несподіване прибуття загону солдатів княжича, які супроводжували Іріс.

Вона стала потрясінням не лише для княгині, а й для всіх присутніх на раді. Дитина була налякана, і лише присутність діда, який дивився на всіх як на ворогів, стримувала дівчинку від втечі. Коли її ввели до зали засідань, ніхто не зрозумів, що це за дитина. Ось тільки командир загону, що її супроводжував, був непохитним, і всі, хто намагався їх зупинити, отримували у відповідь одну фразу: «Якомога швидше показати дівчинку княгині — це наказ княжича!» Проти таких слів у замку заперечити не міг ніхто.

Ось і постало це маленьке диво перед радою. Усі на неї дивляться, а вона мало не в істериці й просить не вбивати. Княгиня могла б сприйняти це за жарт сина, ось тільки це було йому не властиво. І тоді відбулася їхня перша розмова.

— Дівчинко, не хвилюйся, ніхто не буде тебе вбивати, — княгиня спробувала усміхнутися, хоча сама була роздратована до межі.

— Чого ви хочете від моєї онуки! Ваш син викрав нас і відправив сюди без нашої згоди. Аристократи в Імперії зовсім втратили поняття честі й почали красти дітей? — від слів діда у багатьох в залі ледь не зірвало клямку, за образу княжича вони готові були вбивати. І він би помер, якби не заговорила дівчинка.

— Діду, не кажи так про братика. Він хороший, і я йому вірю.

«Братика?» Кого вона назвала своїм братом і що взагалі відбувається? Думки княгині скакали, вона абсолютно не могла зрозуміти, хто це такі.

— Хто ти така? І кого ти назвала своїм братиком? — взявши емоції під контроль, княгиня вирішила в усьому розібратися, а вже потім робити висновки.

— Той, хто нас сюди направив, сказав, що я можу стати його сестрою. І якщо хтось у цьому замку зашкодить мені, то матиме справу з ним! — дівчинка намагалася показати зверхність, ось тільки її голос тремтів, а в очах блищали сльози. Але на раді не було дурних людей. Усі розуміли, хто направив її сюди, і зашкодити їй точно вже не посміли б. Ось тільки в чому причина?

— Чому він так сказав?

— Він попросив закликати свій Дар, а після того повів до себе в намет. Потім він сказав, що я дуже важлива і мене не вб’ють.

— Покажи свій Дар. — Розалія все ще не могла повірити, але вже почала розуміти причину слів її сина. Але цього не може бути.

Виявилося — може. Іріс, як з’ясувалося, звали дівчинку, володіла Даром їхнього роду. Вся рада занурилася в гробову тишу. Вони одразу зрозуміли, що це означає: або вбити дитину, або прийняти в сім’ю. Ось тільки вбивати дітей у нашому роду було не прийнято, та й дурно це. Чим більше обдарованих, тим сильніший рід. Тим паче Дисар уже висловив свою думку, і він явно був не проти сестри.

Зібрання довелося завершувати, а дівчинку княгиня забрала до себе. Довелося ще й діда взяти — він, мабуть, від страху вже почав намагатися задавити присутніх Даром. Але з його п’ятим рангом він виглядав кумедно, тільки от Іріс, очевидно, його дуже любила. Тому довелося з ним м’якше, хоч він і наговорив багато зайвого.

Того вечора розійшлися вони дуже пізно. Дівчинка розповідала про своє життя та зустріч із Дисаром. Але така подорож і стільки переживань виявилися занадто важким випробуванням для дитини, і вона заснула. Після цього княгиня почала допитувати її діда, який, зрозумівши, що їх не вбиватимуть і, швидше за все, взагалі приймуть у сім’ю, заспокоївся, виявившись непоганим співрозмовником.

Так княгиня дізналася, як з’явилася на світ і росла її донька. Саме донька, нехай і не за кров’ю, — рішення було прийнято. Через день вони вже провели церемонію входження до роду. Усі раділи поповненню в князівській родині, щоправда, про це знало лише ближнє коло, але це тимчасово. Та в цій радості був і сум: поява ще одного спадкоємця сили роду означає лише одне. На рід чекають складні часи, і цілком можливо, що перший спадкоємець не виживе.

Розалія гнала від себе ці думки, але вони не давали їй спокою, аж поки не прийшов посланець від Фронца. Битва відбулася і була виграна, ось тільки Дисар впав у кому, і коли він із неї вийде — ніхто не знає. Але, за словами генерала, є впевненість, що це станеться. Ось тільки написати про все, що трапилося, він не може і просить зачекати на того, хто зможе розповісти все особисто. Ця людина прибуде найближчим часом. Ось і вся інформація, що дісталася княгині, через що її серце не могло знайти спокою вже третій день.

І зараз, глибокої ночі, вона сиділа й працювала над справами сина, намагаючись забутися після пережитого хвилювання.

— Добрий вечір, княгине. — Голос у кабінеті був настільки несподіваним, що Розалія одразу випустила свій Дар і огорнулася щитами.