Глава 16

Я остовпів від такого ставлення і не встиг зреагувати вчасно. Ось тільки я був не один — Буран зреагував. І цей недорозвинений залишився без кількох пальців. Який жахливий крик почався, мені здалося, я оглухну. До мене відразу почали збігатися мої воїни з околиць, які вирішили, що мені загрожує небезпека. Адже всі незнайомі люди навколо мене були встромлені обличчями в землю буквально за мить.

Винятком стала тільки та дівчинка. Вона опинилася впритул до Бурана, і знаючи характер мого коня, ніхто з солдатів не наважився до неї підійти. Якщо може біля нього стояти — значить вона своя, чужих він точно не підпустить.

— Пане, що сталося? — один із солдатів, який, мабуть, був вищим за званням, підійшов нарешті до мене з запитаннями. Ось тільки якби я знав, що тут відбувається. Але гадаю, розбиратися потрібно не на очах у всіх. — Усе нормально. Просто дехто не знайомий із моїм конем і вирішив, що можна пхати пальці поблизу його морди. — Сказав чисту правду, он навіть служивий усміхнувся, знаючи звички Бурана. Він у мене з характером і дуже розумний. Своїх може вдарити чи налякати, а от чужим може і пальці відкусити. — Я вас зрозумів. Тоді ми відженемо від вас зайвих людей, щоб не заважали. — Чоловік зробив легкий уклін і пішов розганяти роззяв, яких виявилося напрочуд багато.

— Прошу вибачення, пане. Я завдала вам незручностей, прошу, не карайте мене. — Жалібний голосок пролунав з боку Бурана. Я повернув голову і побачив два погляди. Один готовий розплакатися, і другий — осудливий (кажу ж, дуже розумний кінь). — Усе нормально. Ти сподобалася моєму коню, я жодного разу не бачив нікого, хто міг би так близько підійти до нього. — Крім мене, зрозуміло. — Мені він теж сподобався, такий сильний і великий. Напевно, коли сидиш на такому коні, нічого не страшно. — Дівчинка усміхнулася й дістала з кишені яблуко, простягнувши Бурану. Той ні секунди не вагався й почав ним хрумтіти. Та хто ж вона така? Ще трохи — і я почну ревнувати. Жартую, звісно, але це дивовижно. — А ти так і не представилася. Як тебе звати і що ти тут робиш? Ми йдемо на війну, і дітям тут не місце. — Вибачте, пане, зовсім забула. Мене звати Іріс, і я найнялася в загін постачання. Через те, що ви йдете на війну, там подвійна плата. — Як щось само собою зрозуміле промовила дівчинка. — Це ж небезпечно, а ти ще дитина. — Я був кращої думки про людей вільного міста. — Ви праві, пане, але я сирота, і всім абсолютно байдуже, що зі мною буде. А ще мене називають проклятою дитиною, адже мій Дар пробудився рано і він дуже особливий. Мені з самого дитинства кажуть, що я довго не проживу. — У наївних дитячих очах не було страху, тільки сум. Вона й справді вірила, що довго не проживе. — І що ж у тебе за Дар, з яким ти довго прожити не зможеш? — мені й справді було цікаво, я ще не чув про такий вид сили. — Я вам покажу. Тільки це секрет, мені казали, що якщо про це дізнаються, то мене вб'ють аристократи.

Дівчинка витягнула руку вперед, і мої очі стали круглими від подиву. Навколо її пальців бігали блискавки, а простір викривлявся. Я подивився на неї енергетичним зором. Потоки проходили через усе її тіло і були дуже схожі на ті, що я вже бачив. Точніше, вони були майже один в один із потоками в моєму тілі. І тепер зрозуміло, чому її силу назвали проклятою. Ось тільки прокляття не в силі, а в тому, що вона народилася не в тій сім'ї.

— А ви можете показати свою силу? Мені дуже цікаво, я відчуваю вашу силу, але не так, як у решти. У вас, пане, є щось рідне. — Невинні очі, в яких грає дитяча цікавість.

Я не став відмовляти Іріс і теж витягнув руку, випускаючи назовні свою силу. І точно так само моїми пальцями почали бігати блискавки, а простір почав викривлятися через електрику. Ось тільки в очах дівчинки застиг страх, навіть жах. Я так і думав: їй із самого дитинства казали, що якщо про її силу дізнаються, то прийде злий аристократ і вб'є її. Аристократ із такою ж силою, як у неї. І ось зараз такий аристократ перед нею.

Ходить давня легенда про те, що якщо рід аристократів став слабким, то з'являється обдарований із такою ж силою, як у роду. І тоді має статися битва між ними, щоб визначити гідного. Ця легенда дуже давня і стосується тільки давніх шляхетних родин. Пов'язано це з тим, що у давньої крові завжди є спадкоємець, який народжується з силою роду. І такий спадкоємець завжди один. Але це всього лише красива легенда. За історію благородних домів Імперії не раз зустрічалися спадкоємці з однаковою силою, тільки про це мовчать. Кожен рід підтримує легенду, але не з тієї причини, що спадкоємець має бути тільки один. Причина в тому, що чим більше дітей з істинною силою роду, тим важчі часи настають для Імперії. І якщо поза родом народиться хтось із силою благородної крові, це часто означає, що роду потрібно більше сильних воїнів. І шанс виживання у істинного спадкоємця воістину малий.

Ось і зараз я стояв навпроти дівчинки, яка з жахом дивилася на мене, чекаючи вироку. І не міг розібратися у своїх почуттях. Мені, напевно, мало бути дуже страшно, але чомусь замість цього я відчув величезне полегшення. Сім'я — це не завжди кров, а у випадку з благородним родом кров часто значить дуже мало. Мене намагалися вбити ті, у кому була кров мого роду, але не було духу нашої сім'ї. І ось тепер я зустрів дитину, в якій сила роду знайшла щось рідне нам. Звісно, я міг би її вбити — аристократи часто так роблять через страх і бажання бути особливими. Але я не настільки дурний, щоб втратити майбутнє свого роду.

Я махнув найближчому солдату, підзиваючи до себе. — Терміново приведи сюди генерала Фронца! — у моєму голосі напевно відчувалося щось особливе. Солдат побілів і помчав бігом виконувати наказ. А Іріс уже була на межі істерики; здається, вона цілком упевнена, що я збираюся її вбити. Дурне дитя. — Не бійся, я не збираюся тебе вбивати і нікому не дозволю цього зробити! Ти не уявляєш, як я радий тебе зустріти, але мені потрібно багато про що дізнатися. По-перше, як багато людей знають про твій Дар?