Глава 14

— Еміліє, я хотів вас особисто привітати із заручинами. Хоча, думаю, можна було підібрати більш гідного нареченого не з роду знехтуваних.

— Ви на когось натякаєте? — До поїздки в князівство Дисара дівчина б мовчки проковтнула такий натяк. Але зараз вона була набагато впевненіша в собі й змовчати при образі дозволити собі не могла.

— Думаю, ви й самі знаєте. Але не будемо про сумне, думаю, все ще може змінитися не раз! Адже спадкоємці великих родів часто помирають у ранньому віці, шлях обдарованого досить небезпечний. — За такі слова, якби рід Ардрасар був при дворі, навіть принцу було б не солодко. Але за останні десять років багато чого змінилося. Тепер кинути камінь в один із родів, які називають знехтуваними, вважається нормальним. Ніхто не боїться помсти, а дарма. Коли великі князівські сім’ї повернуться до двору — буде багато охочих розповісти про те, хто і як їх ображав увесь цей час. Але поки що всі ці думки дівчина повинна тримати при собі.

— Ви абсолютно праві, якщо навіть принци Імперій можуть померти під час розвитку Дару. Або залишитися слабкими, що для аристократів такої шляхетної крові вважається гіршим за смерть. — Від цих слів Азаріс скривив губи в оскалі, адже у свої двадцять три він залишався на п’ятому рангу, як і Емілія. На відміну від свого брата-близнюка, який уже прорвався до шостого. І нехай номінально, але він вважався молодшим, нехай і на хвилину при народженні. Тому принца злила будь-яка згадка про розвиток Дару обдарованих.

— У нашій Імперії безліч сильних обдарованих, які все одно служать великим і давнім аристократичним родам. Адже сила аристократів у їхньому впливі та незалежності. — На цей раз уже у Емілії з’явилася гримаса на обличчі: це була образа її роду через їхню майже втрачену незалежність і слабкість.

— Досить цих розмов, мені нудно. — Мізаріс надула губи й подивилася на двох молодих людей, що сперечалися. І якби не розмова, що відбулася трохи раніше, Емілія б подумала, що дурненька принцеса нічого не розуміє. Ось тільки зараз вона розуміла, що та просто грає роль. І була вдячна їй — все-таки сперечатися з принцом поки що занадто небезпечно. Якщо він вирішить мститися, то її рід може постраждати, їхня ситуація нехай і покращилася, але все ще не достатньо сильно, щоб нариватися на рівному місці.

— Прошу вибачення, принцесо, я розумію, що такі розмови можуть бути не цікаві такій молодій особі, як ви. — Азаріс поблажливо усміхнувся, а у Емілії заледве вистачило сил, щоб стримати гнів. Як він сміє так розмовляти з принцесою. Раніше їй здавалося, що він схожий на Дисара, тільки в ньому більше злості. Але зараз різниця була очевидною: в її очах він був таким же дріб’язковим, як і решта аристократів, що пишаються тільки тим, що народилися в правильній сім’ї.

— Еміліє, як ти думаєш, коли приїдуть княжі представники — батько влаштує бал? Якщо так, то мені терміново потрібно буде підібрати вбрання! А то всі свої сукні я вже вдягала. — Принцеса продовжувала грати розпещену дитину, від чого поблажливий погляд принца став ще помітнішим. А от Емілія в душі сміялася: як вона раніше не помітила цієї гри. Вони ж із Мізаріс росли разом, і вона завжди вважала себе старшою і мудрішою. А виявилося навпаки.

— Тоді мені теж потрібно буде підібрати сукню, щоб відповідати вам, пані. — А в цю гру можна грати вдвох, і це весело. Особливо якщо поглядати на обличчя цього виродка з Модарісів і бачити його стан. Він, швидше за все, прийшов дізнатися про приїзд князів, а потрапив на розмову двох «дурних» дівчат про гардероб.

— Мені теж цікавий приїзд князів, їх уже давно ніхто не бачив при дворі. Чому Імператор передумав, ви знаєте, принцесо? — Як же він примітивний. Його взагалі вчили виманювати інформацію? Чи він тримає принцесу та Імператора зовсім за дурнів.

— Не знаю, мені не цікава політика. Напевно знову будуть щось вирішувати, це ж нудно. Але прийом батько зобов’язаний влаштувати, а отже — потрібна нова сукня. Ось тільки який фасон обрати — хочу затьмарити всіх. — Принцеса чи то спілкувалася, чи то розмірковувала вголос. А от її співрозмовник явно злився.

— А яка сукня сподобалася б особисто вам, принце? — млосно запитала принцеса, або скоріше спробувала зобразити. Ось тільки чомусь Емілія була впевнена, що і це гра. І якби принцеса захотіла, то від її голосу у будь-якого чоловіка побігли б мурашки.

— Мені абсолютно все одно, я впевнений, у будь-якій сукні ви б виглядали просто чудово.

— Ви такий чемний, принце. Вашій обраниці дуже пощастить у майбутньому. — Принцеса продовжувала фліртувати з Азарісом, показуючи всім своїм виглядом зацікавленість. Ось тільки якщо придивитися до її очей — то можна було побачити абсолютну порожнечу. Там не було ні завзяття, яке було властиве подрузі, там навіть не було інтересу. Навіть сліпий помітив би справжнє ставлення до себе, проте принц був ще гіршим. Упевнений у своїй винятковості й неперевершеності, він уже думав про принцесу як про свою власність.

— Я вже казав — у моєму серці є тільки ви, пані. — Подібність до усмішки, яку вичавив із себе молодик, милою можна було назвати з великою натяжкою. Такі люди просто не вміли мило усміхатися.

— Брате, досить чіплятися до таких юних і чарівних осіб. Ти точно не зможеш зробити принцесу Мізаріс щасливою. — Від несподіванки троє молодих людей здригнулися. До них наближався брат Азаріса — Стріс крі Модаріс. І навіть у Емілії не вистачило б зухвалості почати з ним перепалку. Молодший буквально на хвилину, він розвивався набагато швидше за свого брата, беручи участь у битвах і ризикуючи життям. Через що отримав прізвисько Червоний Яструб. Правда було ще одне — Кривавий принц, тільки це прізвисько ніколи не вимовляли в присутності принца, боячись швидкої розправи. Маючи шостий ранг і, за чутками, наближаючись до сьомого. Якщо він отримає його в найближчі роки — то буде одним із найперспективніших аристократів у всьому відомому їм світі. Можливо, він зможе навіть досягти міфічного дев’ятого рангу, і тоді саме він успадкує трон. Просто за рахунок сили.