Глава 12

За розмірами маєток був не дуже великим: три поверхи. Величезні панорамні вікна та двері, до яких вели сходи з того ж білого мармуру, як і сам будинок. Нас уже зустрічали кілька милих служниць, які повели всіх, крім мене й Страбра, у невідомому напрямку. Мене ж повів сам власник маєтку на другий поверх. Усередині все було виконано з дорогих порід дерев південних земель; розкішно мебльовані кімнати. При цьому в кожній частині будинку відчувалася рука майстра — у людини, яка цим займалася, явно був смак.

Самий кабінет глави вільного міста був напрочуд аскетичним. Голі кам’яні стіни й мінімум меблів: тільки величезний стіл та стільці навколо нього. Ще виділявся камін, який мав зігрівати господаря кабінету холодними вечорами. З оздоблення можна було виділити лише один портрет дуже вродливої дівчини, який займав місце над каміном.

На чолі столу стояло крісло, у яке й сів Страбр, я ж обрав один зі стільців навколо столу.

— Дисаре, якщо ви не проти, то я хотів би перейти в нашому неформальному спілкуванні на «ти». Як показник моєї поваги та мої особисті надії на нашу подальшу співпрацю. — Цікава пропозиція, я замислився. З одного боку, він старший, і нехай я вже вважаюся дорослим у свої п’ятнадцять, але він набагато старший за мене, і така пропозиція досить спірна. Водночас я як княжич стою в ієрархії вище за нього — хоча дивлячись як ставитися до його володінь. Над ним немає нікого вищого, вільне місто та його території можна вважати чи не окремим королівством. А втім, я ніколи не гнався за офіціозом.

— Я буду тільки радий. Але для мене дуже важливо, щоб ви були чесні зі мною. Останнім часом я все більше думаю про те, що ви втягуєте моє князівство в інтригу. І якщо це виявиться так, ми можемо стати ворогами. — Я намагався говорити без погрози, але від мене залежить занадто багато. Я відповідаю за життя людей свого князівства і підставити себе та їх просто не маю права.

— Тоді, Дисаре, я буду максимально чесним із тобою. Спочатку мене підставили: ми мали вплутатися у війну, яка нічим добрим для нас не закінчиться. Ми стали поперек горла князівству, яке хоче відокремитися, та Імперії, яка намагається розв’язати війну проти двох своїх сусідів. Одну війну явну, а іншу приховану, яка триває вже не один рік. І моє місто, яке дотримується нейтральної позиції, виявилося перешкодою. Тому я отримав пропозицію, від якої не міг відмовитися. Я мав стати лояльним і допомогти їм у великій війні, яка обов’язково буде. Думаю, ти розумієш, про кого я говорю. — О так, я розумів. Навіть без послання Імператора було ясно, звідки йде загроза. Але намагатися знищити одразу дві сусідні Імперії — це дуже ризикований план.

— Так, я розумію, про кого йдеться, ось тільки війна на два фронти... Як на мене, навіть з урахуванням того, що моя Імперія вважається слабкою, перемога в цій війні звучить занадто ідеалістично.

— Так, це було б так, якби вони хотіли здолати вас у бою на полі битви. План же в іншому: ви маєте стати їхнім союзником у війні проти спільного сусіда. Але це б не підтримали всі великі князі, і тоді вже під приводом внутрішніх смут ваш Імператор отримав би допомогу від своїх «союзників». І Імперія стала б залежною.

— Як таке може статися? Князі ніколи не визнають таку владу.

— А якщо ваша принцеса Імперії стане законною дружиною одного з принців? Таке траплялося раніше.

— Тоді в Імператора було більше спадкоємців і трон посідав хтось інший. — Ось тільки зараз в Імператора лише одна спадкоємиця — його донька, і якщо вона вийде за принца іншої Імперії, то у князів не буде причини до бунту. Я вже й сам про це думав, але Імператор не має такого дозволити.

— Думаю, Імператор не дозволить цьому статися. — Я все-таки озвучив цю думку. Якби Імператор був сліпий і підкорявся чужій волі — тоді так, шанси були. Але як показало його послання — Імператор вірний Імперії. А отже, скоро все зміниться. Ось тільки війни все-таки не уникнути.

— Я теж отримав послання від вашого Імператора, зараз я теж думаю, що так просто він не здасться. Ось тільки для мене це нічого не змінює. Я зробив свій вибір, коли вирушив у твоє князівство. Якби я хотів зіграти на боці ворога, то ми б уже прийняли їхні умови і нам би зараз не загрожувала війна.

— Я б хотів дізнатися, що вам запропонували.

— Мені прийшло послання з вимогою відкрити мої землі для перекидання військ у князівство, яке хоче відокремитися. Ось тільки якщо я це зроблю, то стану ворогом уже іншої Імперії, і для мене буде тільки один шлях. — Я так і думав: або вільне місто стане частиною Імперії Модеріс, або його знищать. Чужими руками, зрозуміло. Адже війська Модеріс зараз будуть зайняті атакою на Імперію Анскарнас. Навіть якщо в Імператора Модеріс не вистачить сил завдати поразки, він відтягне на себе війська Анскарнас. А тим часом князівство, що відкололося, захопить вільне місто й дасть можливість відкрити другий фронт. Можливо, саме на цьому моменті у війну спробують втягнути мою Імперію. Ось тільки що буде, якщо вільне місто здобуде перемогу? Сподіваюся, у Імператора є відповідь.

— Чому ви вирішили звернутися до мого князівства по допомогу?

— Ви були найближче. І протягом кількох років я стежу за молодим княжичем, який змінив своє князівство. Вибір був очевидний. Точніше, мені просто немає до кого звернутися, якщо я обираю битися, а не стати частиною Імперії Модеріс.

— Добре, причина діяти таємно теж зрозуміла. Ви були не впевнені в самостійності мого Імператора, але поставити на п’ятнадцятирічного княжича — теж ризик. Нехай ви й знали про справи мого князівства, але повної впевненості у вас бути не могло. — Повірити у свою винятковість, звісно, приємно, але не цього разу. Має бути щось іще, інакше довіряти такій нерозсудливій людині в майбутньому буде складно.

— Ти як завжди обережний і здогадливий, княжичу. Моя відповідь проста: один генерал сказав, що наказ допомогти нам може дати тільки одна людина. І якщо ми ще раз спробуємо його купити, він особисто знищить вільне місто. — Так ось чому вони так впевнені в моїй владі. Фронц підказав: він як людина, якій підпорядковуються всі мої бойові легіони, знає, у чиїх руках влада. Тоді це багато що пояснює.