Глава 10

Я прокляв себе десять разів, поки збирався у дорогу. Хоч і розумію, що це необхідно і користі буде набагато більше, ніж від протирання штанів у князівстві. Але від усвідомлення користі любити збори я більше не став. Знову довелося розгрібати макулатуру: поїздка та навчання у вільному місті, швидше за все, затягнуться. А розвиток у князівстві має тривати, ще й матері потрібно було передати всю інформацію, яку я отримав від своїх людей. Придумати план дій на час моєї відсутності, знову передати матері для контролю. Поговорити з кожним із верхівки та дати розпорядження.

План у мене був простий: щоб народ був задоволений, йому необхідні дві речі. Як казали ще в моєму минулому світі — хліба та видовищ. Тому головне завдання, яке було дане — щоб народ був у достатку: ситий, одягнений і задоволений. Друге — придумати, чим його зайняти: театри, музика та інші розважальні програми. Ще й спробував донести думку, щоб ми будували якомога більше красивих і потрібних споруд. Збільшували кількість парків та інших культурних місць. Адже якщо буде багато гарних місць, де люди можуть отримати блага, то і заробляти на ці самі блага вони будуть активно, а отже — працюватимуть охочіше. Бо якщо твій сусід кожні вихідні гуляє парками й їсть смачне тістечко, то і тобі так захочеться. Головне — давати їм можливість і стежити.

Наче завдання зрозуміли й прийняли, результат побачу вже після повернення. Звісно, бачачи, як виконувалися мої минулі завдання, з'явилося побоювання, що вони у своїй ініціативності зайдуть занадто далеко. Але сподіваюся, княгиня зможе контролювати процес.

Окремим пунктом виділив навчання: потрібно впроваджувати повсюдну освіту і підвищувати загальну освіченість серед населення. Адже будь-хто з простих людей може виявитися тим алмазом, який принесе князівству щось нове. Або виявиться великим обдарованим — ними теж треба продовжувати займатися і з самого дитинства розвивати. На жаль, контролювати ці процеси я не зможу найближчим часом. І, можливо, комусь могло здатися, що моє бажання заради власного зростання покинути князівство є нераціональним. Але це не так. Через сформовану в суспільстві думку, вони будуть слухатися і вірити тільки лідеру, який показуватиме розвиток власним прикладом. Не можна сказати: «ось будете тренуватися і станете сильними обдарованими», будучи при цьому на третьому рангу в п'ятдесят років. Тобі просто не повірять, або вважатимуть ледачим, і тоді як лідер ти вести за собою народ точно не зможеш.

Навіть зараз у мене з'явилася проблема з народом — вони занадто переоцінюють мене. Мені донесли чутки, ніби в народі вірять, що княжич пробився у свої п'ятнадцять років на шостий ранг обдарованого і на рівних може битися з обдарованими сьомого рангу. І ось тому мені потрібно терміново ставати сильнішим. Розчарований правителем народ — це страшно, знаю ще з минулого життя. Був у нас один: вирішив не підписувати документ, на який чекали в країні. Довелося боягузливо тікати, покинувши свій золотий унітаз.

Тож коли я з'явлюся в князівстві перед народом, маю продемонструвати силу, щонайменше рівну їхнім очікуванням. А краще — навіть перевершити найсміливіші їхні мрії. Та ще й проблема з артефактами повелителя бурі — для прориву потрібно з ними розібратися. А як показала практика, вони зовсім не такі прості, як могло здатися. Досі відчуваю слабкість після своїх експериментів із Даром. Щоправда, контроль енергії в тілі зріс, вона почала відчуватися інакше — було враження, що вона намагається зі мною розмовляти. Ось тільки я не вмію її чути, між нами якийсь бар'єр, який мені належить подолати. Але як подолати те, чого навіть зрозуміти не можеш? Цим займуся вже після того, як опинюся у вільному місті й допоможу вирішити їхню проблему з війною.

І тільки після того, як я вирішив усі або майже всі питання щодо планування розвитку князівства, почалося моє друге особисте коло пекла. Почалися збори для поїздки у вільне місто. Якщо чесно, зібрався я приблизно за пару годин, подумавши, що мені буде необхідно, і спакувавши у сумку. Ось тільки потім з'явилася княгиня, за сумісництвом моя мати і мій особистий кат. Вона спочатку довго обурювалася, що я неправильно зібрався. А потім почала перераховувати речі, які мені будуть необхідні в поїздці.

Я мовчав, коли вона змусила мене взяти два парадних костюми. Я мовчав, коли мені довелося взяти вісім різних приборів для їжі — адже аристократ має завжди їсти за правилами етикету! Я навіть промовчав, коли вона змусила слуг взяти ліжко в поїздку! Але коли вона сказала пакувати з собою ще й люстру — я вже не стримався.

Тож у результаті залишився тільки додатковий мішок із парадним одягом. Решту я навідріз відмовився брати — не буду я їсти купою різних приборів у дорозі. А у вільному місті, думаю, проблем із ложками та виделками немає. Навіть від карети і тієї відмовився: поїду верхи, інакше з цими всіма зборами приїду вже до розбору шапок після битви. А я, хоч брати участь у самій битві не планував, але подивитися зі стін міста був зовсім не проти.

І ось зараз я стояв уже на виході з території замку з матір'ю, яка вийшла мене проводити. Весь загін уже був у сідлах, крім мене, а в нас тривав захопливий діалог:

— Дисаре, ти ж не будеш брати участь у битві? — Княгине Розаліє, звичайно я не братиму участі в битві! — Ти мені обіцяєш! — Так, мамо, обіцяю! — на мій загін було боляче дивитися, адже в такому дусі ми спілкувалися вже пів години. — Я знаю, що обдарованим для прориву потрібно вступати в бій, але це занадто небезпечно! — Та не збираюся я битися зараз! Я розумію, що поки не готовий до такого зіткнення. — Ти ж не звичайний воїн, ти — майбутнє князівства! — Я знаю!