Глава 9

Емілія була просто в люті. Минув лише тиждень з їхнього повернення з князівства Ардрасар, а вона так і не могла збагнути свого стану. Чому він почав її уникати? І чому вона взагалі про нього думає? Одне тільки згадування імені Дисар викликало таку злість, що вона готова була вбивати. Тренування з Даром були єдиним, що відволікало: тільки знищуючи мішені й виплескуючи свій гнів, вона заспокоювалася.

Ще перебуваючи в князівстві, вона сама надсилала йому пропозиції про зустріч, адже коли у них буде ще шанс поговорити — зовсім не зрозуміло. За непрямими ознаками та розмовами дівчина зрозуміла, що не раніше ніж за рік. І він навіть не зустрівся з нею перед її від’їздом. Посилався на якісь справи князівства, але навіть княгиня удостоїла її особистою розмовою. Щоправда, після розмови з нею питань стало тільки більше.

Емілія вкотре витратила весь запас енергії свого Дару й поринула у спогади. За день до їхнього від’їзду з князівства княгиня зустрілася з нею в парку.

— Княжно Еміліє, ви прекрасні, і я переконуюся в цьому все більше з кожною нашою зустріччю. — Княгиня виглядала дуже втомленою, але це не псувало її краси. В Імперії ходили чутки, що вона в молодості мала велику популярність. Але відповідала відмовами будь-якому аристократу, який намагався з нею зблизитися. Говорили, що тоді ще тільки спадкоємцю князівства Алькарну арт оф Ардрасару діставалося більше за всіх. Щоправда, він не був її шанувальником, просто побився об заклад зі своїм найкращим другом, що зможе завоювати її. Але всі його спроби розбивалися об неприступну стіну. Сильна обдарована, яка не поступалася в потенціалі й Дарі княжичу, не збиралася підкорятися. Було багато здогадок, коли ця їхня гра перетворилася на щось більше. Але після цього вони завжди були разом. До моменту ув’язнення вже князя Алькарна арт оф Ардрасара під варту Імператором. Знаючи вдачу княгині, багато хто думав, що почнеться війна, але нічого не сталося. І це була помилка багатьох аристократів, які вирішили, що княгиня відмовилася від чоловіка, і спробували зайняти його місце поруч із нею. Вона особисто вбила на дуелі трьох чи двох таких зазнавців. Для Емілії жінка, яка стояла навпроти, була натхненницею.

— Княгине, у цьому саду ви найпрекрасніша. — Легкий уклін, це було не обов’язково, адже її статус був вищим, але не показати своєї поваги дівчина не могла.

— Мені приємні твої слова, моя мила Еміліє. Я хотіла з тобою поговорити. Можливо, ти ще не розумієш, але на тебе чекає складний час. Навколо тебе будуть плестися інтриги, і ти станеш фігурою, яка зможе вплинути на майбутнє всієї Імперії.

— Чому ви так думаєте? В Імперії є принцеса, і я вже давно помітила, що всі інтриги в палаці спрямовані або на неї, або на її батька.

— Так, Дарс, хто б що не казав — найключовіша фігура в Імперії. — Емілія завмерла: звернутися до Імператора просто на ім’я могли далеко не всі, навіть якщо Імператор не дізнається про це.

— Ви знайомі з Імператором?

— Ти знаєш ці історії про мене і мого чоловіка? Що він намагався завоювати мене тільки через суперечку зі своїм другом.

— Так, княгине, я вважаю це наклепом. Адже це неможливо, ніхто не зміг би запропонувати таке парі майбутньому князю. Це б принизило його честь, і він би вбив на місці такого підбурювача. — Емілія завжди думала, що це дурна історія, адже поспорити про таке з аристократом міг тільки рівний йому. А в той час усі інші спадкоємці великих княжих родів були або сильно старші, або молодші за княжича.

— Та ні, моя люба, це чиста правда. Він побився об заклад зі своїм найкращим другом, що затягне мене в ліжко. — У Емілії очі напевно стали як блюдця, такого не могло бути. Це ж суперечить усьому, що вона чула про аристократів. Вона не була наївною і встигла надивитися на них у палаці Імператора. Ніхто б не наважився про таке сперечатися — не через їхню честь чи чим ще вони прикриваються. А через страх, адже якби про це дізналися, то тих, хто затіяв суперечку, покарав би сам Імператор.

— Такого не може бути, сам Імператор покарав би тих, хто затіяв таку суперечку. Ніхто б не наважився.

— А Імператор разом із моїм майбутнім свекром і покарали. Алькарн потім рік був моїм особистим захисником. І саме протягом цього року я в нього закохалася. І зрозуміла, чим відрізняється спадкоємець веливого князя від тих аристократів, яких бачила до цього. — У дівчини все завмерло, адже нещодавно її відвідували такі ж думки.

— А його другом і був Дарс. Імператор після цього змусив його місяць займатися найнуднішими паперовими роботами в Імперії. Бачила б ти, як він страждав! — Княжна не могла закрити рота, княгиня говорила так, ніби це нічого не означає. Просто як розважаються молоді люди і їх карали за провини, але вона говорила про Великого князя і про Імператора!

— Ой, сподіваюся, ти нікому не розкажеш про те, що я тобі сказала. Думаю, правду мало хто знає, і поки краще, щоб мало хто й знав. — Розалія, здається, отримувала масу задоволення, спостерігаючи за обличчям Емілії. І дуже лукаво посміхалася. А ось у голові дівчини вирував ураган: князь і Імператор — старі друзі. Але чому тоді він посаджений у застінки Імператорського палацу?

— Поки про це можеш не думати, я сама не могла зрозуміти, як так склалося, що Імператор зрадив дружбу. Але останнім часом я бачу, що не все так просто. Поки, правда, рано про щось таке думати. — Княгиня задумалася і, здається, забула про співрозмовницю. А Емілія просто стояла й намагалася зрозуміти, до чого вся ця розмова. За своє життя вона давно для себе зрозуміла, що аристократи такого високого становища рідко говорять просто так. І ще рідше діляться такими важливими речами просто так.