Глава 7

Тиждень — саме стільки часу знадобилося князівству на підготовку перших поставок і збір першої партії товарів. Для мене час летів — хотів сказати «непомітно», але це зовсім не так. Часу катастрофічно бракувало, відкладати на потім можливості більше не було, і мені довелося вникнути відразу в усе. На наступний ранок після того, як ми провели раду, мене просто закидали звітами про виконану за рік роботу. І сказати, що я був вражений — це нічого не сказати.

За рік у князівстві стався вибух розвитку: як у виробництві та видобутку ресурсів, так і у військовій справі. На новий рівень вийшло судове право, і тепер ніхто не міг безкарно нехтувати законом. Торгівля не відставала, і грошовий обіг у князівстві зріс майже вдвічі. Люди стали багатшими, і завдяки цьому розбагатіло й саме князівство. Я зменшив податки ще два роки тому, і мені пророкували крах. Але через зростання грошових потоків усе виявилося з точністю до навпаки.

З нами торгували як сусідні князівства, так і інші держави, особливо цьому допоміг відбудований порт. А ще рік тому мені казали, що вкладати гроші в маленьке містечко біля океану — це марна трата коштів. Мовляв, там люди не живуть і торгівлі там не буде. А виявилося, що якщо будуть можливості для заробітку, то люди самі потягнуться. Чому цим ніхто не займався раніше?

Але це все були тільки квіточки, ягідки пішли далі. Населення князівства оцінювали від двох до трьох мільйонів осіб, але це було не так. Ніхто просто не рахував людей, які жили в селах і маленьких містах. Безліч безробітних у нетрях, які не жили, а виживали. Але це ж скільки робочої сили, яку просто не використовували! Та через розширення будівництва по всьому князівству та необхідність вирощувати більше продуктів у людей з'явилася робота. Багатьом давалися спеціальні умови, якщо вони погоджувалися переїхати зі столиці князівства в села для розведення худоби та орання землі.

Тепер, за останніми підрахунками, у князівстві близько семи мільйонів осіб, але це ще не все. Народжуваність за останній рік також мала вибухове зростання: кількість породіль збільшилася втричі порівняно з тим, що було відомо до цього. Та й то ця статистика лише по столиці князівства. Великою мірою вплинула побудова лікарень, адже народжувати під наглядом магів і лікарів стало безпечніше як для матері, так і для дитини.

Мені б ще років десять, а краще двадцять — і князівство могло б суперничати з будь-якою з держав, що нас оточували. Але часу не було. Хоча навіть за ці роки зміни заворожували.

Військова міць була просто непорівнянною. Я навмисне не дав Грандсу надати повний звіт про нашу військову силу на раді. З обдарованими в Імперії була велика проблема. І річ була не в тому, що сильні обдаровані народжувалися рідко — вони не були такою вже й рідкістю, адже сила батьків ніяк не впливає на потенціал їхньої дитини. Але для розвитку вищого рангу потрібні були ресурси. Спеціальні місця сили, до яких зазвичай мали доступ лише аристократи, тому більша частина обдарованих залишалася на п'ятому чи шостому рангу. При цьому, якщо обдарований п’ятого рангу проривався на шостий у зрілому віці, то шансів піднятися далі в нього було мало. І справа не в тому, що він постарів — просто для прориву потрібен ризик. Дар, який він отримав, потрібно використовувати. Використовувати в сутичці, де ціною за провал буде твоє життя. У тепличних умовах не можна по-справжньому відчути силу високих рангів. А не відчувши силу, ти не зможеш пробитися далі, навіть якщо роками перебуватимеш у місці сили. От і виходить: потрібно місце, де багато енергії, а до того обдарований має добре відчути свою міць.

Звісно, з кожним рангом складових для прориву потрібно більше, але до сьомого рангу цих двох вистачає. Проте аристократи спеціально не давали простим жителям прориватися, щоб їхні спадкоємці були сильнішими й здавалися обраними. Ось тільки, почитавши літописи та іншу літературу, я дійшов висновку, що так було не завжди. Колись у цьому світі були обдаровані і дев'ятого, десятого, а за непрямими переказами — і одинадцятого рангу. Якщо дивитися на сьогоднішніх геніїв, то в ті часи вони були б у кращому разі середніми за силою воїнами.

Тому я змінив підхід і дав можливість шукати тих, хто хоче й може прориватися далі. І дав їм можливість для розвитку — школи, в яких навчали воїнів. Їх курирував особисто Грандс, і там знаходили самородків, яких потім приводили в місця сили, де вони могли прорватися. А далі їх розподіляли між силовими структурами князівства.

Тих, хто хотів спокійнішого життя, віддавали в варту — там сильних обдарованих було менше. Вони створювали сім'ї та стежили за спокоєм князівства. А ось тих, хто хотів битися й стати опорою проти ворогів, тих забирала собі або моя особиста гвардія, або легіон. Четверо обдарованих, які готові були прорватися до восьмого рангу, зараз якраз по двоє були розподілені між цими структурами.

Але щоб вони всі були воїнами й брали участь у битвах, обидва військові напрямки були відправлені на кордон із мертвими землями. Для здобуття бойового досвіду й прориву далі — от і вийшло, що вони майже злилися на даний момент. Вони проводили постійні ротації для захисту мене й матері. Незмінним у столиці князівства залишався тільки Грандс, та й він іноді вирушав, якщо була велика битва. А так можна сказати, що всі легіони в князівстві були моєю особистою гвардією. Гвардією називали еліту, яка постійно змінювалася залежно від успіхів солдатів. Це все теж було прописано у звітах. Я свою гвардію, яка з'явилася, якщо чесно, не бачив. Вони виглядають як стражники, а їхню силу як воїнів та обдарованих я не перевіряв.

З Емілією я не зустрічався більше жодного разу до її від'їзду, тільки в день від'їзду пішов попрощатися. Княжна явно була зла: пару разів вона навіть намагалася зі мною зустрітися, але я посилався на справи. Почасти це було правдою, і справ було зроблено безліч. Але й мій особистий острах був присутній: поки що я не готовий був із кимось зблизитися. А наші розмови закінчувалися чимось незрозумілим, і поруч із нею я втрачав самовладання. Якщо бути чесним із собою, то вона мені просто подобалася, і це лякало. Я ж ніколи не був влюбчивим, і двох зустрічей та трьох слів, якими ми перекинулися, було замало для такої реакції. Але я вже пообіцяв її захистити, навіть ціною життя. А це не нормально.