Глава 6

Прийом їжі затягнувся: князь Діаріус теж вирішив поїсти після того, як вони з Марсаром обговорили наші можливості. Тож продовжити вдалося лише за годину. Та й то обговорили вони все лише поверхнево, зробивши висновок, що наших поставок вистачить, аби закрити потреби центру Імперії. А ось скільки саме і чого їм потрібно — на розрахунки ще знадобиться час.

Та й заплатити княжому роду одразу за все буде складно, от і просять, щоб платіж розділили. Тут до їхньої розмови підтягнувся казначей — усе-таки надходження до скарбниці князівства це його завдання. Ще й способи доставки: логістика як така з центром Імперії налагоджена не була. На цьому етапі до них приєднався міністр торгівлі, за це в князівстві відповідав він. Ну і як підсумок — усе це ще потрібно було захистити в дорозі. Простіше було сказати, хто не брав участі в їхньому обговоренні, ніж хто брав.

Але я вирішив поки не приєднуватися до їхніх суперечок: вони не дарма займають місця в раді. Здатні самі розібратися й відстояти інтереси князівства. Якщо буде потрібно — втручуся і зміню кінцеву пропозицію, але, гадаю, скоріше її доповню. Поки тривали розмови, я насолоджувався смачнющою їжею, і все було б чудово, якби Емілія не намагалася своїм поглядом проробити в моєму тілі два додаткові отвори.

Я дуже довго терпів, але я не залізний. І все-таки підвів погляд від тарілки й вставився на княжну.

Я вже казав, що вона вродлива? Так от, маю виправитися: вона дуже вродлива. Вчора і сьогодні я уникав прямих поглядів очі в очі. Але зараз, дивлячись на неї, мусив погодитися, що про таку наречену можна тільки мріяти. Ось тільки чим прекрасніша жінка поруч із тобою, тим більше в тебе проблем. Звісно, не обов’язково через неї, скоріше через те, що цю красу в тебе спробують відібрати. Та й у жінок свої погляди на світ: ось захоче вона змінити світ — і ти підеш його змінювати. Відмовити тій, хто змушує твоє серце битися частіше, не вдалося ще жодному чоловікові.

Але якщо прибрати лірику, то поки я не закоханий — вона просто дуже вродлива дівчина. І нехай так і залишається, наші заручини — це фікція! Потрібно частіше нагадувати про це собі.

Так, я трохи відволікся. Повернімося до самої Емілії. Її погляд виражав гнів і лють, а ще — образу. Зрозуміти, на що вона злиться, я, звісно, не здатний, але вирішити це питання все-таки потрібно. Вона потрібна мені як союзник в інтересах князівства, щоб на нас не повісили вбивства на прийомі. Точніше, щоб вона довела, що вони були виправдані. Значить, потрібно з нею поговорити особисто. Ну що ж, раз інших варіантів я не бачу...

— Еміліє, я гадаю, перш ніж ми продовжимо обговорювати справи, нам із вами потрібно поговорити. Тому пропоную після такого ситного сніданку прогулятися, а після — продовжити раду! — знову відкладаю.

— Решті, думаю, є що обговорити з князем Діаріусом, я б хотів сьогодні вже мати чіткий план із забезпечення столиці Імперії. — Я обвів поглядом своїх людей і несподівано зупинився на Ельвірі Кронг. — Ельвіро, ви теж вирушите до столиці Імперії, і ваше завдання — пояснити, звідки в нас два трупи на моєму визнанні спадкоємцем князя. Основний аргумент — те, що вони образили мою наречену.

Наче всі зайняті, звісно, окрім Грандса. Але йому абсолютно байдуже до того, що відбувається; крім моєї думки, мені здається, йому взагалі на все наплювати. Поки хтось не придумав, що мені відповісти, я встав, обійшов стіл, взяв Емілію під руку й вивів її із зали.

Порівняно з минулим життям усе-таки з’явилися плюси. До таких плюсів сміливо можна віднести особистий парк із лавками та ставком, населеним декоративними рибками. Дуже гарно, і з самого дитинства я любив прогулюватися алеями парку — тут можна було побути наодинці й розібратися з думками та почуттями. Тут я приймав рішення про майбутнє, нехай минуло не так багато часу з мого «народження» в цьому світі. Але для себе я вже прийняв реальність: тепер це мій дім. І те, що я відчуваю до цих людей і що маю робити для них. Саме в цьому місці я прийняв рішення про те, що буду змінювати князівство, і кожен із тих, хто був сьогодні на раді, гуляв тут зі мною. Тільки після розмови в цьому парку я вирішував їхню долю — багатьох після наших бесід прибирали зі столиці князівства. Під зеленню дерев я почувався найкраще. І зараз у парку я вирішив поговорити з Емілією.

— Як тобі мій парк? — звучить трохи пишномовно: парк княжий, але і мій також. Якщо бути чесним, я просто не знав, як почати розмову.

— Гарний. Щоправда, в Імператорському палаці парк більший, але мені здається, цей затишніший.

Я відпустив руку дівчини, яку весь цей час стискав, і подивився їй в обличчя.

— Навіщо ти вирішив зі мною окремо поговорити? — так, не можна дивитися в її очі занадто довго, можуть бути наслідки.

— Ти просто так виразно на мене дивилася, що я подумав — у тебе є до мене запитання. Ось і вирішив поговорити особисто. Та й потрібно обговорити, як ти бачиш те, що сталося. Я розумію, що ти не планувала ставати моєю нареченою, і хотілося б вирішити це питання.

— Я не дурна і розумію, що вчора мій рід підставив тебе. Саме тебе, адже твоя мати знала про наслідки, а ти — ні. І в мене є відчуття, що ти міг учора відмовити мені в допомозі. Але чомусь не зробив цього. А тепер тебе хвилює, що я відмовлюся від тебе, і твій рід зроблять винним у послабленні Імперії та смерті двох сильних обдарованих.

І справді не дурна. Хотів сказати, що це добре. Але розумна й вродлива дівчина — це небезпечно. Для мене.