Глава 5

Ранок. Здається, я знову забув задерти штори, і нахабний промінь світла пробудив мене від такого гарного сну. А сон і справді був добрий — сподіваюся, моя новоспечена наречена про нього ніколи не дізнається.

Настрій був піднесений, навіть попри раннє пробудження. Взагалі я звик рано вставати: тренування та навчання шляхетного спадкоємця зобов’язують. Ось тільки зазвичай це супроводжується лайкою та кислим обличчям із кепським настроєм на пів дня. А сьогодні сам встав, і настрій у нормі — чудеса.

Але розпорядок свій міняти не буду: раз час є, витрачу його з користю. Швидко зібравшись, вийшов у двір і почав пробіжку. Ранковий комплекс вправ не так уже й сильно потрібен обдарованим, але він дозволяв остаточно прокинутися й привести думки до ладу.

Насамперед потрібно підсумувати все, що вчора сталося. А маємо ми наступне: на моєму офіційному прийомі — два трупи сильних обдарованих. І я маю безпосередню причетність до їхньої кончини, адже за слуг відповідає господар. Але навіть якби стояв вибір пожертвувати своєю людиною, я б відмовився. Тож потрібно думати, як вийти із ситуації, коли мене почнуть звинувачувати. Найсильніший аргумент — це послаблення військової міці Імперії. Але вчора з’явилося і рішення: моя раптова наречена. Якщо вона підтвердить, що її намагалися примусити, а я заступився за неї, коли ми вже обоє домовилися про заручини, то проблем з Імператором не буде. Якщо, звісно, він підтримає нас, а не розпалюватиме конфлікт. На що я дуже сподіваюся.

Тоді питання можна вважати вирішеним: вплинути на щось я поки не можу, а отже, забивати цим голову немає сенсу.

Тільки є ще одне питання: як так сталося, що в мене з'явилася НАРЕЧЕНА?! Я, звісно, не проти Емілії — вона красуня і з сильним Даром. Але що тепер робити? Відмовитися від заручин я не можу, і сподіваюся, вона теж не буде. Причина зрозуміла: те, що вона моя наречена — єдиний привід, який дозволив учора її захистити. Ось тільки це питання вирішиться протягом пари місяців, а заручини залишаться. І щоб їх розірвати, нам потрібно буде зустрітися й оголосити про це офіційно.

Для цього потрібна вагома причина, але, думаю, ми придумаємо, як зробити так, щоб честь кожного роду була захищена. Проте весь цей час Емілії потрібно буде відповідати статусу, інакше вона знеславить мій рід, і тоді миром розійтися не вийде. Сподіваюся, вона це розуміє.

За роздумами час пролетів непомітно, і вже пора було висуватися на раду. Там можна буде дізнатися повну інформацію, яку приховала від мене мати. Сподіваюся, тепер вона зіграє відкрито.

Швидко привівши себе до ладу, я вирушив до малої обідньої зали. Часу не залишалося, тож довелося пожертвувати краєвидом із вікна.

А ось у залі на мене чекало невелике здивування: за столом виявилося забагато людей для нашої звичайної ради. На зібрання прийшли майже всі довірені особи столиці князівства — усі віддані особисто мені. Хоча мама й думає, що вони підтримують її, але це лише доти, доки я дозволяю. Матері вони теж віддані, як і князівству, але кожен із них має неабиякий розум. І вони знають, чому і хто їх поставив на займані місця. Усі ці люди готові померти за князівство і за Імперію. Вони були проти громадянської війни, і саме вони страждали від гніту аристократів, які продалися нашим сусідам. Але я це змінив, і вони пам’ятають.

Останнім часом я мало приділяв уваги справам князівства, будучи впевненим у людях і знаючи, що мама й так стежить за справами. Я був зосереджений на особистій силі та розвитку, але за ними наглядав Грандс та його люди. До речі, давно я не отримував звіту про виконану роботу: пару місяців тому я кожному поставив завдання. І потрібно дізнатися, наскільки вони просунулися. Нещодавно я переглянув нотатки й жахнувся: я вже рік ставлю завдання, які виконати майже неможливо. А вони намагаються! Так, не в термін, але за всіма напрямками робота йшла. Але останні мої накази взагалі були нездійсненними — їх можна було зробити за п’ять років, але ніяк не за пару місяців знайти рішення!

І хто ж у нас зібрався за столом? Мама прямо-таки викликала собі всіх, кого могла, для підтримки. Цікаво, про що вона хоче мені розповісти. Але по порядку.

Біля мене сидів Грандс, який на вчорашньому заході упокоїв двох обдарованих сьомого рангу. Він командує моєю особистою гвардією — точніше, він її створив — і сам є обдарованим восьмого рангу. Один із найсильніших людей у князівстві, про якого до вчорашнього вечора ніхто навіть не здогадувався. Не знав із тих, хто знати не мусив, але довелося розкрити цю карту.

Біля нього сидить герцог Емраз фон Дразде, голова стражів князівства. Вони самі так себе називають; якщо по-простому, то він відповідає за всіх стражників князівства: у кожному поселенні, на дорогах і блокпостах. Сивина у волоссі та борода, що спадала на груди, надавали йому вигляду навченого життям старця. Але я-то знаю про його пригоди, він той ще витівник. Був висланий в один із дальніх гарнізонів за активний протест проти розпалювання конфліктів в Імперії. Але навіть там показав себе як мудрий командир, поки я не витягнув його й не підніс.

Далі — порожнє місце. Воно мало бути зайняте бароном Фронцем арт Кронфільгом, який очолює військові легіони князівства, але він зараз не в столиці, а б’ється на кордоні з мертвими землями. Те ще місце.

Наступним по цій стороні був Діаріус арт оф Крулз і одразу за ним Емілія арт оф Крулз. Тим, що вони теж були запрошені на раду, я був здивований найбільше, але, швидше за все, це через затіяну матір’ю гру.